Завантажити

вийде, бо неможливо з'ясувати головне: на якому з цих пеньків ріс розчахнутий дуб!
— Як? — вигукнув Аркадій, з силою встромивши заступ у землю. — Відмовитись од скарбу? Нізащо!.. Не зійду з цього місця, доки не знайду його.
— Лобом муру не проб'єш, треба скоритися!
— Нізащо! Читай записку, будемо думати, обмізкуємо все...
— Нічого не поможе! Та якщо хочеш, слухай ще раз! Найда дістав із-за пазухи записку й, розгорнувши її, прочитав, вставляючи слова, яких не вистачало:
— «Побачиш гай, а в тому гаю розчахнутий дуб, одну половину якого розбила блискавка, а друга росте, похилившись над самою землею». Як же ти тепер дізнаєшся, на якому з пеньків ріс розчахнутий дуб і в який бік росла його похила сторона?
Аркадій нічого не відповів. Кілька хвилин він сидів мовчки, вперто насупивши свої густі чорні брови, нарешті підвівся, перекинув через плече заступ і пішов поміж пеньків.
— Куди ти? — гукнув Найда.
— Не сидітиму ж склавши руки! — похмуро відповів Аркадій. — Іду шукати пеньок!
— Та по чім же ти його впізнаєш?
— Та вже знаю по чім! На тому дереві, в яке вдарить блискавка, повинна бути обпалена кора.
— Буває іноді! — погодився Найда; — Та не завжди.
— Дарма, треба випробувати все, що можна.
— Слушно, — погодився Найда, підводячись з місця. — Випробуємо все, що можна, щоб потім не докоряти собі. Дуб ріс або на самому узліссі, або поблизу його;
огляньмо ж спочатку ці пеньки, а потім і решту!
Друзі енергійно взялися до роботи.
Більшість пеньків вони оглянули вже раніше, та ще залишалося чималенько й неоглянутих.
Товариші підрубували пеньки, робили на них позначки и шукали слідів обпаленої блискавкою кори.
Розглядаючи один широкий, розкарякуватий пень, Найда помітив, що біля нього валялося багато шматків кори, обрубаного гілля й трісок. Як видно, це дерево очищали тут, на місці порубу, й валили його не на узлісся, а чомусь у глибину лісу.
Ця обставина здивувала козака, але, захопившись роботою, він швидко забув про неї.
— Ну, годі! — через якийсь час мовив Найда, встромляючи заступ у землю. — Все одно нічого не видно. Треба відпочити й обміркувати, що робити далі.
Аркадій теж припинив роботу.
Приятелі розпалили багаття й, почепивши над ним казанок, стомлені й змучені, простяглися на землі.
— Ну, брате, що ж ми робитимемо завтра? — звернувся до товариша Найда.
— Шукатимемо! — уперто відповів Аркадій.
— А завтра ж Петра й Павла.
— Дарма-Мовчки повечеряли, мовчки полягали. Та цієї ночі їм не спалося. Найда чув, як Аркадій раз у раз перевертався з боку на бік, сам він теж не склепив очей... Десь вдалині моторошно завивали вовки.
Уже сіріло, й навколишні предмети чіткіше виступали з темряви, коли Найда врешті задрімав. Та не минуло й півгодини, як його розбудив сповнений радісної тривоги голос Аркадія:
— Ти спиш, друже?
— Ні! — відповів Найда, квапливо протираючи очі. Аркадій уже встав, обличчя його було збуджене, очі горіли.
— Ну, то вставай, я додумався, як шукати!
— Невже? Як саме? — вигукнув Найда.
— Кажу тобі, все розміркував! Слухай, у записці сказано, що похила сторона росте над самою землею, отже, під нею не могло нічого рости; виходить, у той бік од пенька, куди росла похила сторона, має бути чисте місце, без жодного пе-ньочка.
— Ай справді! — вигукнув Найда. — Мені теж цілу ніч не давала спокою одна думка, та, з горя чи з досади, не міг дібрати в ній толку, а тепер одразу все збагнув... Я покажу тобі, де стояв цей дуб і в який бік росла його похила сторона.
Не тямлячи себе від радощів. Найда, перестрибуючи через пеньки й колоди, добрався до того місця, де він учора серед розкиданого сухого гілля побачив дубовий пеньок.
Аркадій не відставав од нього.
Хвилин через п'ять вони відшукали пеньок. Глянувши пильно довкола, Найда радісно скрикнув:
— Тут, тут! Без сумніву, він...
Аркадій зупинився поруч з Найдою і вхопився рукою за груди. Од великої радості він не міг вимовити й слова.
Сонце ще не зійшло, але все довкола було добре видно.
— Він, він! — не вгавав Найда, насилу зводячи дух. — Поглянь, як густо кругом, особливо з цього боку, стоять пеньки—і широкі, старі, й молоді, а тут, бачиш, усе чисто, аж до пенька тієї сосни. Тільки шматочки кори та обрубане гілля. Збоку усохлої половини росли дерева, а ось ця, що росла, нахилившись до землі, заглушила все під собою, і з цього боку валяється й гілля. Бачиш, скільки його, і це незаперечне доводить, що саме в цей бік була нахилена жива половина дуба... Бачиш, усі дерева валили в той бік, до степу, і там уже очищали їх від кори й гілля, а що розчахнутий дуб похилився в протилежний бік, то його тільки туди й можна було валити, тому він і впав у бік лісу, тут його й очистили.
— Воістину все це так! — промовив Аркадій. — Подякуймо ж господові, що явив нам свою ласку, й продовжуватимемо свою

читати