Завантажити

бурелом. Була жорстока битва.

І я тепер приходжу на зорі
Із пригорщі коріння напуваю,
І воно п’є з долонь моїх, немов лоша,
І корінцями жалібно лоскочеться,
Аж сльози розквітають на очах.


Рось

Такої дивної, наївної води
Я ще не бачив.
Вона текла замрійливо туди,
Куди їй путь назначив
Я сам.
Вода текла крізь очі –
І співала.
Вода текла крізь душу –
І тужила,
А потім тихо так прилоскотала,
...Аж Місяць в жилах!


***
Багатий хоче стати ще багатшим,
Красивий хоче бути красивішим,
Щасливому замало його щастя...
А юродиві втішають себе тою думкою,
Що життя всіх коштує однаково –
Дві монети:
Малу копійку Сонця
І ще меншу копієчку Місяця.



***
А я, такий розхристаний і вбогий,
Іду собі по лезу небокраю,
Несу в кишені теплих дві дороги:
Одну – до пекла, а одну – до раю,
Однаковісіньких,
Як два малих шнурочки...



***
Ми уклякли свічками вниз.
І печуть нам гарячі язики,
І розтоплюють воскові тіла:
Кап-кап-кап,
дзень-дзень-дзень,
день-ніч-день...


***
Над чорним степом – білі голуби
У розпачі пристанища шукають.
Вони ж не люди і того не знають:
Над чорним степом – чорні голуби,
Хоч білими туди всі прилітають
І білими пристанища шукають.




***
Впала птаха,
Впала біла,
Мов – живиця,
Мов – краплина,
На палаючі
Покоси...
Наче
Білим
Своїм тілом
Загасити їх
Схотіла,
Наче
В неї
Після смерті
Крила
Хтось іще
Попросить
...На палаючі
Покоси.

Два портрети грози

***
Розгулялась гроза.
І здавалось – Земля захлинеться,
І здавалось – Землі
Дуже мало лишилось прожить...
Відбідує вона
І тихесенько в космос проллється,
Щоб уже не для нас,
А для інших, для інших світить.

А гроза – табуном!
А гроза аж на крилах лютує!
Може, це – той страшний,
Той великий Всесвітній потоп?
...Так промокла Земля. До кісток.
Хто її порятує?
Так промокла Земля...
До людських
предковічних
кісток.


***
Ішла гроза.
Страшна. Пахуча. Грізна.
Сердиті хмари
Землю обняли,
І ринув дощ,
Коли було вже пізно,
Коли всі люди
Спати обляглись.

А дощ кричав. Сміявся.
Трішки плакав.
І через верх
Із діжки википав...
Ніхто не чув.
Всі спали.
Лиш собака
Маленьке цуценяточко
Купав...



***
В холодну ніч душа бажає смутку,
І спокою, і тиші, й самоти...
Одній їй легше поле перейти
І загубить на ньому Незабудку.

І загубить навмисне... Небо. Сніг.
Гарячі зорі – краплі малинові...

Остання буква догорає в Слові,
До котрого ти так і не добіг.



Акварель

Осінні контури замріяного лісу
На голубім, холоднім полотні...
Немов – остання золота завіса,
Немов – остання одіж при мені...



Рядки в дорогу

Вже скоро-скоро
Прийде час розлуки,
В прощанні скоро
Зімкнуться вуста.
І я востаннє
Поцілує руки,
Які мені
Писатимуть
Листа...



***
К...
Між нами – десять літ,
Мов десять білих коней,
Мов десятеро коней молодих...
Їх гриви дощові,
Пахучі та солоні,
Розчісує у небі Молодик.

Вже страшно їх ловить –
Вони такі вже дикі!
Вогонь в очах іще не охолов...
Їм не указ батіг,
Вони не чують крику,
Із-під копит викрешують любов.

То під моє вікно
Примчаться серед ночі,
То під твоїм вікном гарцюють день при дні...
До себе їх впустить
Я іноді так хочу!
Але ж – всю душу витопчуть мені.

Між нами – десять літ,
Мов десять білих коней.
Загнати б їх, загнати б у загін...
Та як же їх загнать,
Коли до них, як повінь,
Біжить уже одинадцятий кінь?!


***
Ти спиш? Ти спи...Хай сниться тобі вечір,
Хай сниться тобі ранок в молоці,
Хай білий птах опуститься на плечі
І білочка притихне на руці.

І хоч в очах сльоза гірка блукає,
І хоч легенькі зморшки на чолі –
У цьому сні ти ще себе гукаєш
На тім’ячку солодкої землі.

Ти спиш? Ти спи... Ще сонце в глибочіні,
Допоки воно випірне із дна –
Іще ти встигнеш, хвірточку прочиниш,
За котрою незмірна таїна.

Ти, може, встигнеш... може, ненароком
Побачити ту дівчинку святу,
Яка в тобі літа мільйони років
І кожен день вмирає на льоту.
З ірію

Летіли і серцем, і крилами.
Із різних світів летіли.

В них цілились...

Із серця виймали кулі,
Із крил витягали стріли -

Летіли!

Різними шляхами-дорогами,
Через кордони
Вони поверталися знов
Із паспортом найнепідкупнішим –
Вірна пташина любов.

Торкнулися вершечка груші –
Затерпли душі.
Зустрілися – народилися.

І тільки крила туляться несміло,
Гарячі очі повні слів:
А якби я не прилітала?..
А коли б я не долетів?..



Щасливий

У небо встромив голову,
Мов пензля в блакитну фарбу.
Намалював на білому
Дивних птахів і квіти,
Намалював на чорному
Дівчину –

читати