Завантажити

...Прийшов товариш Огре з Льолею й з товаришем Пупишкіним. Дзвеніли тарілки. В одній кімнаті співали «малоросійських» пісень — трохи зажурних, не таких, як під Новий Рік.
...А Новий Рік — щастя.— У Льолі згоріли вуха, Льоля горіла й досі. Товариш Огре розгублено відповідав на запитання...
...Товаришка Шмідт сказала:
«Ви безпартійний?»
...О, красний, прекрасний цвєт! Рабочій, рабства больше нєт!..
А в фойє й досі говорили про те, як товариші Пупишкіну піднесли самовар — сюрприз од публіки, і досі кричав Мамочка.
...Нарешті покликав за стіл. Дзвеніли тарілки. Було пиво. В сусідній кімнаті була й «миколаївська». «Миколаївську» пили ті, кого викликав — по секрету — пролеткультівський поет. Були тости.
...Маруся верещала:
— Слухайте про начотчиків. Скоро почнеться політпровірка. Наша публіка майже збожеволіла: зудить-зудить, як приготовішка. Скоро на Сабурову дачу пачками... Словом — Гопсаса!
Але Марусі ніхто не слухав, і вона втекла з вечора.
...Товариш Огре захмелів.
Захмелів і горбун. Тоді сказав товариш Огре товаришеві Пупишкіну: — Так, я п'яний.
Але що в п'яного на язиці, те в тверезого на думці... Знаєте?.. І скажу правду: боляче! Бо ні сюди ні туди: біла ворона.
Товариш Пупишкін сказав:
— Совершенно правільно: ні сюди Микита, ні туди Микита... Це участь інтелігенції... Ну, а як мені правду сказати, то і я трохи інтелігент. Правда, не той, так би мовити...
...А пролеткультівський поет знову кричав над Льоліним вухом:
— Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!
Льоля думала про постановку пародії на «Лілюлі», потім подивилась на товариша Огре й задумалась.
...Дванадцята година.
Новий рік. Щастя. Новий рік по новому стилю, «в стилі» уесесер.
...Товариш Огре говорив:
— Так, я трохи п'яний і скажу: сіра осінь на моїй душі... А два з половиною роки я був членом капебеу, і на всіх фронтах... а тепер боляче: знаєте — біла ворона...
Товариш Пупишкін говорив:
— Совершенно правільно! Це закон матеріалістичної діалектики. Битіє опредєляєт сознаніє. Іде на зміну пролетаріат.
Потім товариш Пупишкін підійшов до самовара, до свого сюрприза, і сказав:
— Хороший самовар. Справжній тульський... Так що молодці, хлопці!
...Некрасивий карлик Альоша раптом зірвався й пішов у куток. Теплий хміль із голови перейшов йому в нутро, і відчував горбун, що наростає в грудях, накипає щось, і дивився на красивих дівчат уже злісно й спорзно. Але раптом усе туманилось — тоді виростали перед очима дикі поля й розстріляний горизонт,— і от загорівся захід. Вечір. Перепелиний бій, і так незносно пахне трава.
...— Чого ви замислились?
До Альоші підійшла некрасива жінка, яка залишила свою дівчинку в сусідній кімнаті. Некрасива жінка, граючи очима, сіла біля горбуна.
...— Сіла?
— Сіла!
...Тоді некрасивий карлик спитав злісно й яро:
— Чого я задумався?
І плюнув в обличчя некрасивої жінки. Цього ніхто не бачив, і некрасива жінка мовчки відійшла, знизивши голову: покірно, як на Голгофу.
...Ішла друга година. Дехто пішов уже в сусідню кімнату й там заснув. Але більшість сиділа за столом.
Льоля ще випила трохи, й була вже весела, і говорила про постановку пародії на «Лілюлі». Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкіна.
...Тоді підійшов до столу Альоша й сів біля Льолі. Дехто дивився у вікно, де мріяло небо...
ФІНАЛ
...Некрасивий карлик сказав голосно — і всі стихли:
— От що: хочу новину сказати... Знаєте, як гудить паровик, коли вилітає в далекий степ?..
Ви думаєте так: гу-у-у?..
Льоля сказала:
— Ну, да... Він чудово придумав. Скажи, Альошо!..
Всі причаїлись, слухали. ...Тоді некрасивий карлик голосно й схвильовано сказав:
— Коли паровик вилітає в далекий степ, коли він пролетить зелений семафор, тоді він назад кричить так: в п...— у-у!
Альоша так чітко протягнув на «у» площадне слово, що майже всі підскочили.
Льоля фаркнула.
Всі фаркнули.
Товариш Пупишкін закричав:
— Скоріш ведіть його... він п'яний!..
Товариш Огре підвівся:
— Альошо, ходім додому...
Льоля збентежено підібрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.
...Некрасивий карлик мовчав.
 
ЕПІЛОГ
До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. І Льоля побігла вперед.
В центрі города о другій годині зимою в п'ятім році нової ери, під Новий Рік по новому стилю, «в стилі» уесесер — шумували вулиці…
...І думалось, що савояри — убогі люди, які уходять із гір на чужину на заробітки, щоб не вмерти в горах, бо життя —
безмежна кармазинова ріка і протікає вона по віках невідомо відкіля й невідомо куди.
...Далі шум стихав.
І нарешті зовсім стих, коли наблизились до робітничого поселку.
З півдня на город насідав

читати