Завантажити

Підозріла була

Низька річки набережна,

Коло якої ми зібралися,

Щоб говорити про таку штуку,

Як поліглотство.

Класична розмова

Серед вечірнього шлаку,

Серед зоряних воєн на риб’ячих хвостах,

Про вчених, що знали по 15 мов,

Про явище торгового полілінгвізму,

Про студента з України,

Що „голку шукав” у чеському гуртожитку,

Про доктора, що видав словник їжачиної мови

Й за це потрапив до югославського концтабору.

Та от своє морозиво з’ їв

І до слова став – Сергій.

„Я, каже, розповім вам про дівчину,

Що знала три мови,

Справді, небагато, зате які!

Щойно ми познайомились, вона говорила,

Ніби йшла на підборах по битому склу,

І гострі кавалки

Розліталися в очі чоловікам,

А крок – швидкий і рівний.

І кожне природне явище,

Що мало необережність висунутись,

Ризикувало бути спаленим

Іронічним вогнем

Її синіх очей,

Що зустрілися із моїми –

Ніби два океани двох Солярисів у вікні телескопа.

Коли ж я не вийшов на бій,

Але й не розсипавсь у захваті,

Вона пустила мене до дверей

Своєї другої мови –

Важке, густе дерево сумного скепсису,

Посмішка й приречений дотик плеча,

Невидима скляна загорожа

З сушилкою „анти-сльози”.

Я посміхнувся й розповів одну з історій

Автобусних нічних перегонів.

Тоді вона заговорила третьою –

Це була мова розгубленості,

Монтажу дерев нерівного,

Кольору пальців, смаку домів,

Усмішки, що обвалювалась,

Як згоріла дерев’яна церква.

Від третьої мови її

Кожен сантиметр нашого одягу

Наелектризувався,

Та завжди відтоді, варто мені було

Відпустити її руку

(навіть уві сні, переважно вві сні) –

Як вона знов поверталась до першої мови,

Й ми спочатку переходили всі три,

Ніби монахи-сизифіанці.

Хіба це не рух, - думав я, - до досконалості?

Але одного разу заснув,

А коли прокинувся –

Я на лавці в парку,

А поряд 43-річний бухгалтер

Пропонує мені яблука,

І досконалість, виходить, –

Зовсім не рух.”

Ось і все, що розповів нам Сергій,

І ми йому співчували,

Але нечутні посмішки

Швидко стрибали жабками

До води.

читати