Електронна бібліотека/Поезія

Балада про Ганну КешБертольд Брехт
Для себе есеяВіктор Палинський
ВіршіМикола Істин
Стара пошта (новела)Віктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Старый новый мирАнна Катруша
Так чекати снігу, ніби кінця війни...Сергій Жадан
Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу...Сергій Жадан
Маламбо (уривок)Тадеуш Слободзянек
ВіршіЄвгеній Юхниця
Усе можливе – можливо… (новела)Віктор Палинський
Це ось наше місто – стоїть на сході країни...Сергій Жадан
Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...Сергій Жадан
Заскочені поміж деревОлександр Кириченко
ЛюдословиМикола Істин
Паралельні космосиМикола Істин
ВсесвітиМикола Істин
…і паморозь за фрескою застудиСергій Жадан
Коли в білій палаті клініки Шаріте...Бертольд Брехт
Був мені голос...Сергій Жадан
Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
Завантажити

На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров´ю своїх ран.

І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.

Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.

І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, –
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.

Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров´ю сходив, тихо умирав.

Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.

Стрепенулась зграя, закричала біла:
"Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!" –
І ганебно спати більше не змогла.

Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І – прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тихо, тихо сходив білий лебідь кров´ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?



Партнери