Завантажити

гавкнув у його бік. <...> Нарешті затих. Четвертому куля влучила в плече, і той затято відстрілювався з новенького гло-ка, поклавши ледь не половину охорони. Він обійшов "бусік", завантажив кілька мішків із грішми, ввалився в кабіну водія. Ще кілька куль продірявили скло. Видно, чолов'яга дуже розсердився. Вийшов із машини й, не пригинаючись чи ховаючись, прямо пішов на охорону, поливаючи їх свинцем. Врешті нікого не лишилося живим. Тільки зараз четвертий помітив, що одна куля засіла в нозі, а інша прошила навиліт бік. Він спробував ухопити ще один мішок, але сили не вистачило. Ішов повільно, тягнучи за собою кривавий слід. Інкасаторка лежала на асфальті, обличчям донизу... Четвертий зупинивсь і зробив контрольний постріл їй у потилицю. Але вона ще тягнула життя. Чоловіка розібрала цікавість - він перевернув її на спину. І тут отримав кулю в груди. Постріл був страшний: четвертого підкинуло в повітря, але він якось умудрився стати на ноги. Так і стояв під високим небом з білими хмарами, що протікали над головою, намагаючись здерти маску. Потім одним пострілом - вже з обріза - розніс голову інкасаторці і, хилитаючись, наче п'яний, поплівся до "бусіка". Гнав упевнено, раз по раз осідаючи на кермо, відривався і знову твердо вів. Десь за яругами його вирубало зовсім. І "бусік" скотився у вибалку.
Мене завжди насторожували каліки й ліліпути, їх зуби готові перегризти, дай волю, не тільки вашу горлянку. Й от у солодкому затишку лип і каштанів, біля жовтої пагоди готелю зупинилося вишневого кольору "Фер-рарі". З авто спочатку вискочила пара карликів, а потім з'явилася вона, пані 3-зі. Мені - як тисяча собак нагидили в душу. Не тому, що це були карлики, не тому, що пані своєю вродою і шармом столичної діви закрила цей чудовий червневий день. У всьому є таємниця, і шляхами цієї таємниці ви повинні слідувати. От я і пішов до телефону, щоб сповістити начальника міліції, а може, і самого мера. Коли повернувся, вона стояла, опершись на "Фер-рарі", курила справжню чоловічу сигару, і вираз у неї на обличчі був такий, начебто знала, куди я бігав.
Я бачив, як він виліз із своєї нори. Понюхав повітря. Повертів більмами, посіченими стрілами червоних прожилок. Ця потороча стовбичила так довго, що в мене потерпли ноги. Над пагорбами літав крук. Коло за колом. Коло за колом. Що бачила ця обскубана тварюка? Почвара обернувся спиною і зашкутильгав назад. За хвилину повернувся з костуром. Мене покликав мій папуга... А як я вийшов на вулицю і зіпнувся на пагорб, біля його нори вже нікого не було. Тільки кривавий слід. Я хмикнув. Наш мент їздить тихо. Він підкотив до нори і сказав:
- Ану, баран, вилазь. І тягни сюди свого бандюгу...
Потороча з'явився з костуром, із налитими кров'ю очима.
- Чого блудиш, як сука тічна? Капітан, бойовий офіцер, випрасуваний,
вилизаний, мов тобі майський кіт. Він обійшов нору, заглянув усередину, але нікого не знайшов. Причина і наслідки відсутні, і страж порядку завис у вакуумі непрохідної глупо-ти. Якщо нема, то нікого нема.
А сьогодні я бачив землю і віддалявся від неї. Земля була переді мною, мов футбольний м'яч, розпечена, як магма; я не спав; я не марив; це було щось інше, аж боявся зізнатися самому собі. Потім я розм'як, як розпарений хліб, і не спав, і не страждав, і не думав.

ЛАНА

Мадам 3-зі влаштувалася на знімальному майданчику. На спинці розкладного стільчика білими буквами було виведено її справжнє ім'я. Білим по чорному. Внизу - урвище, мочарі, болота й озера, як розбита велетенська срібляста порцелянова тарілка династії Інь. Режисер дивиться на її круглу, як вигин річки, рожеву литку. Хм, колись вона хотіла його. А внизу скалки озер. Повітря - здуріти можна. Кастинг на природі. В штанях неспокійно. Треба ж додуматися влаштувати кастинг на природі. За неї узятися б біля озера. А пам'ятаєш, ти вперше прийшла до нас на студію. Соромилася роздягнутися в гримерці. Так нічого й не вдалося. Але не в помрежа. Він мав клепку позавішувати дзеркала і вікна. Напевне, відтоді вона робить це тільки в темряві. Мало кайфу. Але що більше він думав про те, що мало кайфу, то більше кортіло. Сверблячка якась. Вона віддавалася так легко, вона, Лана, чи мадам 3-зі, як прозвали місцеві аборигени, - випити стакан води важче. Стріли вулиць, сміттєві баки, чорнопикі, що за понюшку коксу вивернуть усі нутрощі, але вона витерпіла, а швидше, пішла руба. Подумки рука повзе ляшкою, пальці торкаються... розсувають... Знову сині озера і ціла ватага дівуль у бікіні. Він дивився на голі тіла, на довгі її стрункі ноги. Лана на смітниках. Прокляті вигадки. Всього в Лани не було. Пусті плітки, порожні балачки.
- Не годиться! Де ви понабирали цих шкап?! Я вас запитую? - Лані подають сигарету. Вона підіймається, йде і дивиться на місто, що вкрилося червоним лаком призахідного сонця. І вона вибухнула, жадібно ковтнула повітря, настояне на озоні, коров'яках, запахах свиноферми. 3-зі повільно повернула голову. Розкоса, зелена щілина ока.

ВУЖ

Його називали людиною-вужем. Ларік не

читати