Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 »

по-патріотському. Містечко готувалося до свята незалежності. Вужу масажували обличчя, наводили манікюр, а третя терлась у його ширінці, гнучким пальцем, теплим навіть у гумовій рукавичці, розминаючи простату.
Я піднявся східцями нагору і так, наче це було вчора, відшукав столик, котрий уподобала 3-зі, чи як там нині її звали. Достобіса мені не хотілось у серпневий день, повний ро-їща зелених мух, іти на впізнання. Знайшов собі місце біля фонтанчика, де вода смерділа, як у вбиральні, поклав ноутбук і насупивсь. У провінції так полюбляють. Вуж пройшовся із свитою й чемно привітався. Один хрін, він не полюбить ні мене, ні цю кав'ярню, як всі нормальні люди не люблять спогади, але можна потішитися, що ні фіга цей ідіот не забув, дуже мало ймовірно. Люди не люблять спогадів. Приємних чи неприємних. Користі від них ніякої. Що давнішає, віддаляється спогад, то більше повіває крематорієм або сирою ямою. Я не відчував ніякої сентиментальності до старих місць, хоч давній, деренчливий кондиціонер щось нагадував. Дивився на Вужа, як щур на бетонну стіну. Без бажання ламати зуби або рити нору. З цими думками й відправився до трупарні. Містом тягнувся облізлий хвіст карнавалу - з вишиванками, шароварами, кацапськими косоворотками і балалайками, бабами в кокошниках. Інтернаціоналізм роздував груди, як причандали дев'яносторічного діда. На лавках покотом порозлягалися голі дівахи рубенсівських форм, моцні мужчини, що виглядали, як бики після оскоплення; дітвора, обпившись енерготоніків, намагалася долучитися до загального солодійства. І букети, павуки салютів... Я не люблю людей, я не люблю тварин, я не люблю феєрверки, бо від них дохнуть собаки і коти. У таких випадках мені видається, що помирають немовлята. Згадав свою кішку, яку лушпарив у цілях виховання, доки не дійшло: вона ж розуміє... Я пройшовся широкою вулицею, заваленою порожніми бляшанками від напоїв. І, напевне, пожалів, що вже не такий молодий. Прошила думка - як політ серпневої мухи - про Лану. І все забулося, коли я вріс у широке руслище забитої сміттям вулиці. А довкруж - стерильна чистота. Так, він, Вуж, не любив цю кав'яреньку, бо вона багато чого йому нагадувала. Знову удар, прямо в тім'я. Жорстока ніжність. Вітер був теплим. Майже тобі Ямайка. Мело піском, фіолетовим вечором дерева відьминими мітлами гнулися і чесали землю.

ПЕРША СХОДИНКА ДО НЕБА

Коли її нога ступила на вичовгані плити залізничного перону, треба було озватись до неї так: "О мила, я спіймаю для тебе летючу зірку". Або видати ще якусь подібну пургу. Та Лана справді була шикарною. Повні несе-ліконові губи; величезні коров'ячі очі, тільки зеленого кольору; чутливі груди, що гойдалися під прозорою блузкою, безсоромно виставляючи врізнобіч кругленькі, із загостреними кінчиками соски; чорна грива волосся, натреновані ноги і все, що може звести чоловіка з розуму або - лишити байдужим. Для пропеченого провінційного гицеля вона являла собою щось середнє між богемою і мажорною тусовщицею, котра винюхувала кокаїну на три дитячих сиротинці. На ній було старовинне боа, яке дуже пасувало. Років дівчині - не більше вісімнадцяти, але якщо на-правду, то всі шістнадцять. До цього дня вона ще сама не знала (та й не треба) і не здогадувалася, хто допомагає і керує в її житті. Бог чи диявол. Вона летіла з такою легкістю, наче босоніжки за сто сорок баксів були реактивними. Вона не задумувалась, але й не жила, а брала, і впевненість у ній росла з кожним днем. Першою сходинкою до неба була втеча... Так, після того, як все попливло переді мною; після того, як я зробився - не я, ну, не зовсім я, і мене щось повело шукати; я до сих пір називаю це щось. До сих пір, панове. Це невідоме виросло і стало, як чорна гора, що вміє розмовляти лише зі мною і вказувати дорогу... Так, на ній старовинна, але під модерн боа, стрункі ноги, груди гойдаються під прозорою кофтиною. Я її знав, я бачив її у персиковому світанку. Але щось відібрало в мене той образ і наказало знову шукати його, вірніше, її. Треба було ска-за-ти, щойно її нога ступила на плитку залізничного порогу, а я линув у темряву, як ударився головою об бетон: аквамариновий теплий вечір, лимонові пацьорки світла від ліхтарів упіймали голого чоловіка. Не цілком голого, бо мав він дві смугасті шкарпетки, а в руках ніс темну, подібну на гробик шкатулу. Його зупинив дільничний міліціонер. І зараз мені, там, у скриньці, в теплій, лавандовій, цілком байдуже, кому дістанусь. Я змінив долю цього голого, під вітром зігнутого чоловіка, але старе коріння не виходило з ясен... Знаєте, я маю таку властивість - залазити до мізинця, проникати до мозку і жити, прихлипуючи. Від чого мене (де - не скажу) називають Схлипою.

МІСТО

Я Вуж. Слизький і паскудний вуж, бо інакше не виживеш. Як і запах не вижив. Коли я надибав старого в його норі, то нічого, крім срібного розп'яття, там не знайшов. Я сиджу біля самого виходу з бару... У мене така звичка. І я не спускаю погляду з неї. Вона - вирізана із слонової кістки, на перший погляд. Лише ебонітові очі

« 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери