Електронна бібліотека/Поезія

Завантажити

Так чекати снігу, ніби кінця війни.
Тепер це твоє світло – тримайся та борони.
Звикай тепер до нього, обійми, обійми.
І лише гілка чорніє серед цієї зими.

Схожа на літеру, писану від руки.
Зійдуться до озера чоловіки,
запалять вогні, задивляться в глибину.
Я запам’ятаю з цієї зими тебе одну.

Гілко, вичорніла на холодах.
Я добре знаюся на пташиних слідах.
Я бачив, як птахи падали в сніг, мов школярі,
коли їм робилося одиноко вгорі.

Так буває щоразу, коли приходить зима.
Так буває насправді з нами всіма.
Зі мною так теж буде наприкінці.
Я теж прийду до озера з ліхтарем у руці.

І твоя окремішність, твоє письмо
будуть про схили, на яких ми стоїмо,
і ще про наші душі, і ще про наші вогні.
Такою і запам’ятайся мені.

Я винесу з цієї зими фарбу димів.
Думаєш я не хотів? Я просто не вмів.
Але я принаймні пробував. Можливо, це головне.
Тепер це твої слова, обійми мене.

читати