Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

можна стояти близько. Нехай всі бачать все.
Роза і Лілія слухняно позадкували. Майстер витер рештки піни з голови Iриски. Дівчина міцно примружилася.
— В iм'я Золотого Бога і Білого Кардинала, — урочисто мовив Майстер. Iриска відчула, як розжарене дочорна тавро впилося їй в чоло.
— Хо-о-о!.. Хо-о-о!.. Хо-о-о!.. — заревів натовп.
Потилиця упиралася в Ганебний Стовп, тавро нещадно вплавлялося в чоло і, здавалося, занурювалося в мозок.
— Хо-о-о!.. Хо-о-о!.. Хо-о-о!..
Iриска не могла більше терпіти. Вона тихо-тихо застогнала горлом, захрипіла на такій низькій ноті, яку ледве вловлював людський слух. А у вуха рвався надсадний крик, що перекривав ревiння натовпу iроргiв.
Тавро відвалилося від шкіри.
— Ого-о-о-ой! — відповів натовп.
Iриска розплющила очі та із здивуванням побачила, що кричав і біснувався в своїх ланцюгах юнак, прикутний до Ганебного Стовпа навпроти.
— Ач прорвало тебе, — мовив Майстер, перевальцем підійшов до прикутого і з силою вдарив його у щелепу.
— Покидьки, покидьки, — прошепотiв юнак. З куточка його рота потекла тонка яскраво-червона цівка.
— Е-е-е, то в тебе також червона кров! — здивувався Майстер. — От ви і поздихаєте сьогодні. Нічого, набудете кольору неба й Бога. Це священний колір, він вам личить.
Майстер покосився на тигель з розплавленим золотом і регочучи спустився у натовп. Гуркiт густого божественного сміху вторив Майстровi. Iриска повернула важку пiсля таврування голову праворуч. Там, на пласкому даху церкви сяяла фігура Золотого Бога. Вона була більш яскравою, ніж золоте небо і навіть яскравішою вiд срібного сонця. Очі почали сльозитися, коли Бог припинив сміятися, змахнув рукою і наказав:
— А тепер нехай триває свято iризацiї!
Натовп відлинув від білокам'яного помосту, звернувши всю увагу на невелике узвишшя перед церквою. Зображення Кардинала Задоволеного з фасаду також спостерiгало за узвишшям. Бiля пiднiжжя церкви розташувалися iрорги, стомленi від спраги.
Свято тривало.
На узвишшя по черзі сходили оголені юнаки й дівчата, кланялися Золотому Боговi, Кардиналовi Задоволеному, натовпу і спліталися в обіймах. Тільки-но вони відпускали один одного, на узвишшя вискакували десять iроргiв і випивали їх під захоплені крики натовпу. Юнаки й дівчата волали і пручалися, але через деякий час вже iроргами покидали мертві тіла, бадьоро підстрибували, викрикували ритуальне: “Огой!” — і приєднувалися до інших iроргiв, пов'язавшися Паском Відмінності. Iрисцi здалося, що з кожною випитою парою Золотий Бог трохи підростає і скоро перестане уміщатися на даху церкви. Мертві тіла складали акуратними рядами на краю узвишшя.
Ланцюги на протилежному Ганебному Стовпі тихенько задзвеніли, потім ще і ще. Заворожена жахливим ритуалом Iриска не відразу озирнулася в той бiк. Коли ж подивилася на юнака, то ледь не скрикнула.
Позаду Стовпа стояла Смерть. Поклавши мітлу на поміст і вставши навшпиньки, вона якомога обережніше перерізала величезним ножем товсті кiльця ланцюгів. У юнака звільнилися руки. Ліва нога, права. Талiя. Шия. Вільний!
Iриска стримувалася щосили. Якщо вона закричить або просто скаже хоч слово, хтось обов'язково обернеться. Тоді юнака знову схоплять. Але Смерть, схоже, зовсім не звертає на неї увагу. А як же вона?!
Тим часом стара відрізала ножем від свого чорного плаща широку смугу тканини, перев'язала юнаковi голову так, щоб не було видно тавра, сунула чудовий ніж йому в руки і зiштовхнула з помосту.
Iриска примружилася і опустила голову. Вона так мiцно стисла повiки, що перед очима закипіли багряні вiзерунки.
Пощастило! Юнак вільний. Тепер він мчить щонайдалі від жахливої Церковної площі. Дивно, що він буде жити завдяки Смерті. Хоча нi, бодай трошки, але все ж завдяки Iрисцi. Адже варто було закричати…
Iриска страдницьки всміхнулася. Ні, ніколи б вона не закричала хоч би з солідарності приреченої і приреченого. Або просто на зло Майстру, Розі й іншим покидькам… Або… з-за дивного блиску очей юнака, від якого їй ставало легко і млосно, який уперто прорізав коричневу темряву ночі і легке золото передсвітанкової імли і… пестив та втішав, і немов звільняв від золотих оков…
Ланцюг, що схопив шуйцю пащею наручника, здригнувся. Наступної митi рука батогом повисла уздовж тіла. Iриска розплющила очі.
Юнак стояв перед нею й різав ланцюги величезним ножем. У Iриски навіть в горлі пошерхло. Тремтячи від непередаваного хвилювання, дівчина гарячково озиралася навколо. Чи часом не бачить їх хто?
Смерть з перекошеним від гніву обличчям кинулася до юнака, схопила його за руку і прошипiла:
— Ти з глузду з’їхав?! Кинь її і втiкай негайно! Мало тобі з-за неї перепало?
З присвистом дихаючи крізь зцiпленi вiд напруги зуби, юнак зiштовхнув сіру кістляву руку і продовжував різати ланцюги.
— Йди!!! Знов попадешся!
Останній ланцюг захитався в повітрі. Юнак та Iриска зiстрибнули з помосту і кинулися до руїн. Тільки б не помітили!..
— Стій, — раптом видихнув юнак, хапаючися за рiжок гранітного постаменту. Вони

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери