Завантажити

Запроси мене в пшеничну повінь,

розкуйовджений пилком розмай,

де нікого в літі волошковім -

тільки ми, чебрець і молочай.

Запроси мене в колосся море,

де прозора від роси трава.

У космацькій магії просторів

я – твоя, і трішки польова.

Запроси мене в подільську сутінь,

моя одіж - синява отав.

Я б могла колись тебе забути –

тільки не цю памороку трав…

Нас розлучать скоро. Вже покоси.

Білочубий серпнику, не зрадь:

ти свою волошку в серці носиш,

хоч мій вік – до перших сіножать…

читати