Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

получит по морде — без какой-то определенной цели, просто так, потому что положено ему получать по морде, потому что всем чмырям это положено, потому что доля их чмыриная такая.
И он действительно побил Шахова — не очень сильно, а так, для собственного удовольствия. И потом, удовлетворенно и даже с какой-то теплотой глядя на Шахова, сказал:
— А теперь запомни, душара: ты ходишь на заготовку перед приемами пищи, ты моешь полы, ты выносишь парашу. Понял?
Парашу? Шахов взглянул в тот угол, где стоял этот девятилитровый бачок, наполовину полный. Это было отвратительно. Брать это руками и выносить? Нет, лучше умереть! Потом Шахов посмотрел на губаря и уже знал, что будет ее выносить, и что если будет отдана команда, он понесет парашу прямо сейчас.
А потом его и еще одного духа послали на заготовку. Они пересыпали кашу из канистр, в которых ее доставляли из столовой одной из близлежащих частей, в бачки, перелили чай в чайники, нарезали хлеб, разложили рыбные скелеты. Затем накрыли на стол и отнесли по три пайки в камеры подследственных и осужденных (их на приемы пищи не водили). Можно было звать губарей.
Ужин его порадовал. Шахов впервые за много недель нормально поел. Ощущая приятную тяжесть в желудке, он неторопливо убрал со стола и вернулся в камеру. Он был настроен благодушно: а здесь очень даже можно жить. Кормят клево! Сейчас бы еще занять свое местечко в углу…
Не получилось. Сразу же вслед за ним в камеру ворвалось человек пять караульных. Они с матом построили губарей лицом к стене и начали шмон.
Десантники тщательно осмотрели ведро с водой, табурет, стены, а потом начали обыскивать губарей.
— Зе-ома, — вдруг протянул кто-то над шаховским плечом, и сильная рука развернула его на сто восемьдесят градусов.
Шахов поднял глаза и встретился взглядом с Митяем Нехлюдовым.
— При… привет, — пробормотал Шахов.
— Привет, урод, — ответил Митяй, пихая его пятерней в лицо. — Сколько лет, сколько зим. А мне передавали, что ты заходил.
— Я… эта… — не нашелся, что ответить, Шахов.
— Чмо гребаное! — взорвался Митяй, с размаху ударив Шахова в челюсть, от чего голова его, как верхушка одуванчика на ветру, мотнулась назад и стукнулась об стену. — Урод! Ну ты мне удружил, нечего сказать! Теперь весь батальон ржет, что, мол, два года Митяй Нехлюдов искал зему и вот, наконец, под дембель нашел — спецом для мытья туалетов. Сука драная!
Он снова влепил Шахову по морде.
— Вот, глядите! — вдруг заорал кто-то, и под ноги Шахову свалился от сильного удара один из губарей.
— Че такое? — отвлекся от Шахова Митяй.
Один из караульных показал ему два бычка и коробок спичек, найденные у кого-то из арестантов.
— Ништяк, — негромко сказал Митяй, — То, что надо. И скомандовал:
— А ну, привести себя в порядок, уроды! Живее, живее! Пора заниматься спортом.
Потом всех построили в колонну по одному и погнали на выход вместе с губарями из сержантской камеры.
Их выстроили на земляном плацу — тесном пятачке перед туалетом — и заставили принять упор лежа. «Делай раз!.. Делай два!..» — мерно звучали команды над их опускающимися в грязь и поднимающимися в сырой вечерний воздух телами, и, казалось, командам этим никогда уже не будет конца и все, кто был здесь, обречены на эту процедуру навсегда: до конца дней своих одни будут монотонно отдавать одни и те же команды, а другие — эти команды исполнять.
Зачем все это? Зачем эти гады в беретах издеваются над ними, над ним, Шаховым? Он искал на это ответ, автоматически сгибая и разгибая руки, и не находил. Чего они хотят добиться? Они просто издеваются, стараются причинить как можно большее зло? Удовлетворить свою тягу, свою темную страсть делать кому-то плохо? Шахов почувствовал себя блядью, на которой удовлетворяет свою грязную страсть какой-то сексуально озабоченный ублюдок.
А потом он так устал, что перестал, что-либо соображать. Все — и караульные, и губари — отдалились настолько, что его разум уже не ощущал их присутствия, и в темном тесном пространстве его боли остались только бросающий команды голос и собственные, деревянные от усталости, неразгибающиеся руки. Команды были как удары плети — обжигающе острыми, а руки — они, как живые существа, извивались и стонали под градом плеточных ударов. Теперь Шахов сумасшедшим усилием измученных мускулов едва-едва приподнимал свое тело на несколько сантиметров, а потом снова ронял его в грязь.
Вдруг во мраке его боли появился Митяй Нехлюдов.
— Но-но, не вальтуй, зема, — сказал он, пиная Шахова сапогом в макушку. — Не в отпуске.
Шахов снова сделал попытку разогнуть руки.
— Эх, до чего же клево тебя дрочить, зема, — сказал Митяй и пояснил: — Знаешь ведь, как говорят: зему подрочил — что дома побывал…
— Товарищ сержант, — прохрипел Шахов, тщетно пытаясь хоть что-то разглядеть сквозь водоворот разноцветных искорок перед глазами и остро ощущая подкатывающую тошноту, — я…
— Давай-давай!
— Не могу больше…
— Сможешь, сука! — Митяй снова — уже сильнее — ударил его по голове. — Не то сдохнешь у меня здесь.
Шахов снова упал, но подняться

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери