Завантажити

(За реконструкцією Жозефа Бед'є)
Переклад Максима Рильського

Від перекладача
Переказ про Трістана та Ізольду належить до найпопулярніших легенд середньовіччя. Виникла ця легенда, гадають, десь у X сторіччі, потім набула форми віршованого французького роману (XII ст.), який до наших часів не дійшов, а далі, в різних версіях, але зі збереженням основного сюжетного кістяка, пішла по всіх чи майже всіх землях Західної Європи. Докотилась ця легенда і до Росії як складова частина одного збірника рицарських повістей (XVII ст.). Леся Українка в примітці-передмові до своєї поеми «Ізольда Білорука» так надзвичайно стисло переказує сюжет «Роману про Трістана та Ізольду»:
«Зміст його - фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Золотокосої. Се кохання постало з чарівного дання, любовного напою, випитого через помилку». Основа сюжету, як бачимо, зовсім фантастична: чарівний напій, який з'єднує молодих людей непереможним, довічним коханням. Але самі постаті рицаря Трістана і королеви Ізольди ввійшли в світову галерею вірно закоханих пар, недаром же Данте називає їх у тому розділі «Пекла», де мова йде про найпрославленіших коханців древності. «Сильна, як смерть, любов» - цими «соломонівськими» словами можна було б охарактеризувати оте кохання дружини короля Марка з його васалом, яке Леся Українка зве «фатальним та нещасливим».
[* Передмова до другого видання роману (Державне видавництво художньої літератури, К., 1957).] [5]
Фатальне - так; а нещасливе - це можна прийняти з деяким обмеженням: адже в більшості переказів про Трістана й Ізольду, зокрема в тій трактовці, яка оце лежить перед читачем, показується, як раз у раз коханці, долаючи найважчі перешкоди, щасливо з'єднуються, щоб віддатися своїй непереможній пристрасті. За різних епох у різних країнах по-різному трактували сюжет повісті. Брали його іноді в жартівливому, фривольному, одверто еротичному плані. Інші наголошували на «гріховності» вчинків королеви й рицаря. Деякі передовсім підносили нездоланну силу любові, підкреслюючи, що виникла ж та любов незалежно від волі Трістана та Ізольди, навіть усупереч їй. У XIX столітті з поглиблено філософською увагою до трістанівського мотиву звернулись німецький письменник Карл Іммерман (незакінчена поема «Трістан та Ізольда») і знаменитий композитор Ріхард Вагнер (музична драма тієї ж назви). За наших часів до одного з найтрагічніших моментів «Роману про Трістана та Ізольду» звернулась, як усім відомо, Леся Українка у згаданій уже прекрасній поемі «Ізольда Білорука».
Те, що подається українському радянському читачеві нині,- це зроблене французьким ученим початку XX ст. Жозефом Бедьє зведення старовинних творів західноєвропейської літератури (переважно французьких, а почасти німецьких та інших, а також уламків із тих творів, що не дійшли до нас повністю),- зведення в стрункий композиційно «Роман про Трістана та Ізольду». Сам Бедьє в заголовку своєї праці формулював завдання своє так: «Роман про Трістана та Ізольду», поновлений (чи відтворений -гепоиуеіе) Жозефом Бедьє». Беру титул 33-го паризького видання). Для такого поновлення чи відтворення треба бути не тільки добре озброєним знаннями вченим, а й справжнім художником слова. Бедьє - такий художник. От чому [6] його роман «відтворення»* читається із справжнім інтересом та захопленням. Постаті запалених єдиною пристрастю героїв та їх друзів - Горвеналя, Рогальта Вірне Слово, служниці Бранжіени, постаті ворожих Трістанові баронів, нарешті, постать великодушного короля Марка - виступають перед нами опукло та яскраво, хоча, звісно, не треба до них прикладати тої мірки реалістичності, з якою ми підходимо до творів сучасних письменників.
[Роман, розуміється, в середньовічному, а не в сучасному значенні слова, чому ми й дозволяємо собі часом заміняти цей термін іншим - повість.- М. Р.]
Зауважимо при цьому, що, згідно з середньовічною поетикою, персонажі звичайно мальовано двома тільки фарбами: чорною й білою. Це збережено і в реконструкції Жозефа Бедьє. А відзначимо, одначе, хоч би таке: Трістан - не тільки охоплений жагою коханець, але й хоробрий рицар «без страху й докору», людина великої моральної чесності: він мучиться від думки, що «обманює» короля з його дружиною, і т. ін. Ізольда, боячись, що служниця Бранжієна викаже її таємницю, віддала Бранжієну рабам, щоб ті її вбили. Потім, одначе, вона тяжко кається в цьому вчинку і щиро радіє, дізнавшись, що її наказу не виконано. Словом - людські живі риси проступають у багатьох місцях роману...
Додамо ще, що твір цей має неабияке пізнавальне значення, малюючи, іноді досить докладно, хоч і теж, звісно, з певною умовністю, звичаї при середньовічних королівських дворах, феодальні відносини, сцени полювання, двобоїв і т. ін.

Жозеф Бедьє написав реконструктивний роман сучасною французькою мовою, з деяким повівом старовини. Я, готуючи до другого видання [7] свій переклад цієї книжки, подекуди вилучив деякі елементи надмірної архаїзації мови, а також окремі суто українські слова та

читати