Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
словами він потягнув чоловіків з хати.
У леваді, під вербами, стали кружка. Сонце вже висушило росу, і в повітрі струмували медвяні пахощі перших лугових квітів, над якими гули джмелі та бджоли. З Унави долітало гелгання гусей та кахкання качок, а з лісу, що темною стіною бовванів на гому боці, линуло далеке, сумовите кування зозулі — ку-ку, ку-ку...
Коли зозуля замовкла. Арсен сказав:
— Друзі мої, у всіх у нас зараз одна думка — про батька Семена... Про Палія... Хто найбільше знає, той хай і розповідає. Здається, ти. Мартине, хотів щось повідомити... Тож починай!
— Справді, панство, я хотів вам сказати, що знаю, де зараз Палій... Як бога кохам, знаю!
— Ти знаєш, де Палій? — вигукнув Арсен. — Звідки?
— З перших рук, як кажуть...
— Розповідай! — нетерпеливився Арсен. — І не тягни!
— Бачите, панове, у Львові, при дворі Станіслава Яблоновсько-го, служить один чоловік, який чомусь мене уподобав і вважає своїм другом... Це комісар пан Порадовський. Треба сказати, що й справді, хоч я не вважаю його другом, ми з ним не один вечір просиділи в корчмі, цмулячи там пиво або що-небудь міцніше... І ось він на якийсь час зникає. А коли повернувся, то відразу ж завітав до мене. На щастя, я не встиг сам до кінця висушити сулію вишнівки і почастував його добряче. І пан Порадовський, випивши, розповів, що вони з паном Монтковським побували в Немирові й заарештували там Палія. Коли я це почув, то замалим не вдавився курячим стегенцем, яке саме обгризав... “Як! Полковника Семена Палія?!” — вигукнув я. “Так”, — спокійно відповів пан Порадовський. “За віщо?” — “За те, що він хоче віддатися зі своїми козаками під владу Москви!” — “Це він сам тобі казав?” — спитав я. “Ще б пак! Звичайно, ні... Про це мені доніс один козацький хорунжий по імені Свирид Многогрішний...” — “Матко боска чен-стоховська! — вигукнув я вражено. — Свирид Многогрішний?” — “А чого пан Мартин здивований? Він знає Многогрішного?” — “Питаєш! Я його знаю як облупленого! Бо був з ним разом у турецькій неволі... Потурнак і свиня, якої світ не бачив! А ти, пане, йняв йому віри! Ти заарештував героя Відня, повіривши тотому гунцвоту! Що скаже гетьман і сам король?” Порадовський засміявся і відповів: “Не знаю, що скаже пан круль, а пан Яблоновський похвалив мене і звелів кинути заарештованого, наклавши на нього кайдани, у Підкамінному в підземелля... А пан Мартин, мабуть, знає, які там каземати!” — “Що ж гетьман думає робити з тим полковником? Скарати на горло?” — “Не знаю... То вже його діло, а я своє зробив...” Після таких слів у мене з голови враз вилетів хміль. Я випровадив Порадовського і помчав у Підкамінне. Там пересвідчився, що він не наплів небилиць, а сказав правду... Що мені залишалось робити? Один я у Підкамінному нічим не міг допомогти батькові Семену... Тож сказав, що їду додому, в Круг-лик, а сам на коня — і до вас, у Фастів! Ниньки ви все знаєте...
Всі мовчали. Нарешті Арсен перший порушив гнітючу тишу.
— Справді, тепер ми все знаємо. Дякуємо тобі, пане Мартине, за таку важливу звістку... Залишається подумати, що нам робити.
— А що робити! — вигукнув Яцько. — Взяти фастівський полк, напасти на Підкамінне — і визволити полковника!
— Чекай, хлопче! Ти занадто по своїй молодості гарячий. А до того ж тут є старші, і поки тебе не питають, помовчав би... В усякім разі,так у війську заведено. Чи тебе в бурсі по-іншому вчили? Га? — добродушно усміхнувся в білі вуса Метелиця і додав:— Давайте гуртом поміркуємо... Палія будь-що треба визволити! На цьому сходяться всі. Але як? В усякому разі,не йти ж одним полком війною на кварцяне військо, як пропонує наш молодий друг...
Яцько почервонів, закусивши в губах стебельце трави.
— А я думаю, — промовив Роман, — що в дечому Яцько правий... Тільки йти до Підкамінного не полком, а невеликим загоном. А там, розвідавши все як слід, вибрати темну ніч, напасти на замок і, перебивши варту, визволити батька Семена.
— Напасти можна, та чи цей загін добереться таємно до Підкамінного? — заперечив Спихальський. — Навіть якщо будемо йти тільки вночі, то й тоді хтось побачить і донесе Яблоновському або його регіментарям '. І нас по дорозі, схоплять, мов куріпок...
— Що ти пропонуєш. Мартине? — спитав Арсен.
— Нічого не пропоную... Знаю одно: до Підкамінного треба підійти так, щоб не викликати жодної підозри!
— Ну що ж, це можна зробити, — сказав Арсен, подумавши. — Поїде не військовий загін, а мирна купецька валка... Повеземо до Львова товар...
— Коли б у нас було що везти! — буркнув Метелиця. — Самі голі, мов бубони.
— Придумаємо щось... Сіно, вовна, бочки — все згодиться, щоб наповнити наші вози. А крім того — сідла. Бо вози ж доведеться кинути, а тікати — верхи...
— Гарно придумано, холера тебе не забери! Мені б твоя голова, пане-брате, був би я регіментарем! — вигукнув Спихальський і з заздрістю подивився на Арсенову кудлату, бо давно не стригся, голову.
Останні події
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова