Завантажити

ясна!
Шляхтич зблід і схопився за шаблю. Біля входу в будинок збиралися люди, з цікавістю прислухаючись до суперечки. Але тут з відчиненого вікна другого поверху пролунав голос, який примусив усіх враз замовкнути.
— Що там за шум, панове?
— Пан гетьман, пан гетьман, — прошелестіло в натовпі. Спихальський задер голову, наставивши вгору свої полум'яно-червоні вуса.
— Я єстем шляхтич Мартин Спихальський, мій ясновельможний
пане! Гадаю, ясновельможний пан не забув мене?.. А то — моя малжонка пані Вандзя... її пан теж мусить пам'ятати... Я повернувся з турецької неволі, прошу пана.
Пан Мартин раптом замовк і почервонів. Йому стало соромно і шкода себе. “Песій ти син, пане Мартин, — подумав він. — Перед ким принижуєшся? Перед коханцем твоєї дружини? Перед людиною, яка поглумилася з твого гонору, а сама тільки тим переважає тебе, що мас великі маєтки? Сто дзяблів!..”
Він розпачливо обвів поглядом принишклих шляхтичів і жовнірів, що стояли навколо, і ладен був уже шуснути в натовп і зникнути, втекти геть, але тут знову пролунав згори голос:
— Ба, ба, ба, пані Вандзя! Пан Мартин! Яким побитом? Піднімайтеся сюди! Я хочу бачити вас негайно! Матко боска, та ви прямо з того світу!..
Спихальський узяв Вандзю за руку і, супроводжуваний отетерілим поглядом військового товариша, швидко увійшов під похмурі склепіння стародавнього будинку. Нагорі їх уже ждав високий, гонористий на вид господар.
— Прошу, прошу, ласкава пані, ходіть сюди! — показав він на розчинені двері. — Пане Мартине, я радий бачити тебе у своєму домі! Де ж мостивий пан пропадав стільки літ?
— У турецькій неволі, прошу ласкавого пана, — відповів Спихальський, потискуючи вузьку холодну руку гетьмана і заходячи до великої вітальна, гарно умебльованої і завішаної дорогими килимами, на які було почеплено не менш дорогу зброю — шаблі, турецькі ятагани, пістолі. — А пані Вандзя — в татарській... Ми щойно прибули з України...
— О, це тим більше цікаво, бо в мене гість з України, — і Яблоновський помахом лівої руки вказав на незнайомця, який підвівся з глибокого крісла і статечно вклонився прибулим. — Знайомтеся — полковник Ян Яненченко...
Спихальський уважно оглянув полковника, про якого чимало чув не дуже доброго на Україні, і подумав, що, мабуть. Арсен Звенигора був би дуже цікавий знати, що привело цю людину з Немирова до Львова. Невже прислав Юрій Хмельницький? З якою метою?
Після взаємних привітань і пустих фраз, які нічого не означали, крім віддання належної данини світсько-шляхетському етикетові, Яблоновський запросив усіх сісти, а Спихальському наказав розповісти про свої поневіряння і пригоди. Слуга вніс на таці вино і кришталеві келихи. Яблоновський, відсьорбуючи маленькими ковтками холодний напій, слухав розповідь пана Мартина, а краєчком ока поглядав на Вандзю, змарнілу, схудлу і досить-таки обшарпану. Але по його очах і по всьому виразу обличчя годі було зрозуміти, що він думає про такий нежданий приїзд цієї збіднілої шляхтянської пари, чи радий він їй, чи ні.
Коли Спихальський закінчив свою не дуже веселу розповідь, гетьман зітхнув і сказав:
— Одіссея ваша, панове, справді цікава, і ми ще коли-небудь продовжимо нашу розмову про це. А зараз, пане Мартине, я хотів би почути твою думку про становище на Україні... Чи правда, що все Правобережжя — то є напівпустеля, як мовить пан Яненченко? Що Корсунь, Умань, Фастів та інші колись багатолюдні міста зараз лежать у суцільних руїнах, стали пристановищем для дико!
звірини?
— Так, пане, то все правда.
— Тобто ти хочеш сказати, що весь той край поспіль позбавлений людності?
— Ну, це не зовсім так, вельможний пане... Люди там є, де більше, де менше... Так, у Фастові, ми бачили три душі — стару бабусю і двійко дітей...
— це все одно що нічого, — замислено промовив гетьман. —
Отже, якщо край майже безлюдний, то він, можна сказати, нічий... І якщо Річ Посполита проявить хоч трохи наполегливості і бажання, то зможе повернути ті землі в лоно матері-отчизни?.. Про це щойно мені говорив пан полковник...
Спихальський був прикро вражений таким поворотом думок воєводи. Так от з якою метою приїхав Яненченко! Отже, Юрій Хмельницький затіяв чергову зраду? На цей раз вирішив відступитися від султана і переметнутися до короля? Але ж це означатиме, що проти Польщі стане не тільки Порта, а й Україна та Росія! Чи тут, може, щось інше?.. Щоб не виявити своїх справжніх почуттів, він обмежився непевною відповіддю.
— Я не думав про це, ясновельможний пане... Але якщо гетьман Юрій Хмельницький відсахнеться від турків і знову почне служити його мосці королеві польському...
— Юрій Хмельницький тут ні при чому, і ми не можемо розраховувати на нього...
— Пробачте, але я думав, що пан полковник прибув від
гетьмана.
— Навпаки, пан полковник втік од нього, боячись позбутися
голови... Юрія Хмельницького до уваги

читати