I

до тебе так далеко…

 жоден автобус

жоден поїзд чи літак

не здатен подолати цю відстань…

ти випускаєш голуба

який летить мені назустріч

легкою рукою пишеш

“я тебе люблю”

Але той інший…

нам з голубом із-за нього

залишається так мало…

по крихточці визбируємо

з твоїх слів оту любов…

 

II

кожного дня бачу тебе

в іншій…

та ж сама хода

кучеряве волосся

гнучкий стан…

я підходжу до тебе

цілую руки

дарую троянду

ти береш її, і ніжно б’єш

по моєму обличчю…

ми сидимо в кав’ярні…

голівка троянди похилилась

я ламаю вершечок квітки

й кладу його тобі за вушко

ти говориш

“я не іспанська жінка!”

і викидаєш на смітник…

ти – чужинка…

ти – інша…

Вибачте, я помилився…

 

III

Той інший слухав

як падає дощ за вікном

як листя ховається

від шаленого вітру

Той інший безтурботний…

Він за столом

промовчить

лиш на тебе погляне

й не скаже нічого…

Він поки мовчить…

і ікла не показує з пащі

і гнівних слів

не кидає допоки

поки що…

Він мовчить

поки що…

IV

ти тут…

ніби так близько…

й торкнутися можна плеча

й побачити маленьку

цицьку

ледь заховану

в чорний бюстгальтер…

крики чайок навколо…

 шум старого пароплава

заглушує мої слова

й самотність…

ти говориш

“радій! тебе всі люблять”

я покірно киваю головою

Але той інший…

десь там

десь там недалеко…

V

це таке болюче прощання…

ти посміхаєшся

у вікні вагона

і через 10 хв.

Київ

стане

таким порожнім

без тебе…

і вже інші обійми

іншого міста

тебе проковтнуть…

VI

невже слова ці фальш?!

і ми з тобою не ті

і доля нам не ті

шляхи пророкувала…

в самотньому місті

блукаємо

й не бачимо

один одного…

один одному

пишемо

“кохаю, коханий, кохана”

і сміємось…

невже слова ці фальш?!...

 

VII

ти допиваєш мартіні

доїдаєш свій борщ…

ми говоримо про літературу

мистецтво, філософію…

і  ти заговорила

про нього…

“він божественний, 

могутній талант, геній”

ці слова різонули мене

по cерцю…

я принишк і замовчав…

рахунок оплачено…

порожні стільці…

ти пішла…

 

VIII

ця любов

така

 несправедлива…

одному все

а і ншому лиш мить

посмішка

погляд

зустріч

дотик рук і губ…

і знову прощання…

і знову чекання…

і знову сам на сам…

 

IX

ти краще не приходь…

не пиши листів…

не розмовляй зі мною…

давай чужими станемо

на час…

аби ти не пішла…

я кляну себе за відчай

і слабкість

за слова образливі й нещирі

не йди…

X

ми ніколи не будемо

вдвох…

не станемо

на рушник весільний…

і весільного голуба

з рук не пустимо в небо…

ніхто не закричить нам

“гірко” чи “солодко”…

ми просто розійдемось на час…

і знову будуть зустрічі-прощання…

 

XII

той останній цілунок

тремтливий

аж до щему

в

душі…

ті останні слова

прощання

може назавжди останні…

XIII

лезо бритви

так тонко торкнеться

вен…

так безшумно вистрелить пістолет…

ти не почуєш

навіть не зітхнеш…

а що тобі

коли є Той інший…

 

читати