Завантажити

Гарцює кінь.

Річково плаче Тиса.

Гамую біль…

Так наче ненавмисне

У коси заплітаю струни трав.

Ти робиш вигляд, ніби і не знав

Долини,

Ночі,

Зорі,

Смуток гір…

О, вітре любий,

Нащо ти кумир?!

За віщо вкрав мене

В земного смутку?

Казав на мить…

Чи ж винна, що за грудку…

За груду цукру

Виманив коня,

А він мене з моста…

І навмання…

«Кінь вільний, вітре? Вільний…

Так

Як… я?..» –

«Ні, ти дружина.

Шкода, –

Не моя».

читати