Завантажити

навчився мало-помалу спостерігати за ними зі сторони, неначе дивитися пригодницькій і водночас солоденько ліричний телевізійний серіал, хоча і через маленьке вічко, приміром таке, як у важких металевих дверях до в’язничної камери одинака-смертника. А згодом, через деякий час, він зумів не лише спостерігати через вузеньке вічко, але навіть насправді брати безпосередню участь у найнеймовірніших пригодах. Він радів як дитина, подорожуючи небаченими досі наживо в реальному житті країнами, перескакуючи швидкома з континенту на континент, з перепалених сонцем аравійських пустель до зволожених хащ бразильської сельви чи до незайманої чистоти снігового безмежжя гірського краю, під яким лише десь у пониззі можна було побачити далекі поодинокі хмари, а до густо-синього неба можна було притулити гарячі свої долоні та відчути всім єством живу прохолоду вічности...
Життя Лео у тих солодких снах було набагато привабливішим, ніж незмінні реалії сірих буднів, іноді він починав себе переконувати, що все в його житті вже давненько навзаєм змінилося місцями: і сни тепер були вже його найреальнішим існуванням, а повсякденна офісна колотнеча є насправді лише короткими уривками з кошмарного сну, одного з тих, які найчастіше товчуть душу і тіло після завеликого дармового фуршетного бенкету. І для переконливості, аби не було найменших сумнівів навіть у глибинах підсвідомости, Лео пристосувався завершувати свої подорожі в снах веселими посиденьками в тавернах, трактирах, корчмах, барах, пабах, портових забігайлівках – чепурні вишукані ресторації для спадкових аристократів чи неотесаних нуворишів, які ще не навчилися заощаджувати гроші, його чомусь зовсім не вабили. Навіювання на приємні забави, хоча і не зовсім добропорядні, виявилося для нього зовсім нескладною річчю. На подібні походеньки він ніколи не мав часу в реальнім житті, а по той бік йому вдавалося все. Найкраще в нього виходило знайти місце для звичайної випивки, бо ж хіба мало функціонує всіляких подібних закладів на всіх земних континентах, де можна вдосталь нажлуктатися, надудлитися, налигатися, насмоктатися і нализатися, тобто, перебрати набагато більше ніж за той край, який вважається пристойним серед кола його біржових колеґ. А після тих гарних посиденьок звісно що: починалося завжди важке похмілля – затісний офіс зі стрімкою гонитвою за примарним казковим днем, коли можна буде сказати собі без ніяких сумнівів, що ось, нарешті, досить, що вже добіг омріяного жаданого краю, за яким зачекався на тебе, славний трудяго, справжній відпочинок. Відпочинок славний і тривалий, як справедлива нагорода за довгі роки вимушеного горіння його мізків до найостаннього нейрона. Через те й мала постати для Лео гульня без ніяких обмежень, бо ж він буде в тому прийдешньому вже не годен до ніякої роботи, окрім отримувати задоволення від марнотратного витрачання своїх статків...
3.
- Шановні колеґі, заради економії часу не вдаватимусь до передісторії, приступимо зразу до кінця справи. Всі з вас, мої шановні, мають бути абсолютно в темі. Отже, маємо швиденько вирішити, що ми маємо сьогодні зробити з паном Лео, тобто з його формальною подобою, яка за нашою документацією ще й досі зветься його тілом, дорогі мої колеґі? Я мав би сказати більш точніше, менш коректніше, якби ви не сприйняли ті мої слова за знущання над колишнім тілом колишнього бізнесмена, такого собі зовсім скромного трударя фондових бірж і світових транснаціональних банківських корпорацій.. Проте, будьмо, мої шановні колеґі, професійно уважними, коли вже йдеться про нашу фахову солідарність! Ніде у жодному з наших кодексів не було донедавна прописано, навіть там не було й жодного натяку на те, як зробити точні чи приблизні розрахунки, а скільки років ми повинні підтримувати подобу життя у нерухомому тілі колишньої людини. Зважте, саме у тілі, яке давно й безповоротно покинула натомлена душа, якщо у вас нема заперечень чи зауваг на те, що вона колись мала там тимчасову чи постійнішу оселю. Що в цьому тілі, перепрошую, скорше у змертвілій колоді, могло ще залишитися від справжнього пана Лео за майже двадцять років штучного не дихання, а механічного провітрювання колишніх легенів; не годування, а механічного вливання через крапельниці рідких сумішів, якими нас обдаровують наші колеґи з фармацевтичних закладів, рекламуючи всілякі досягнення наукового проґресу? Я наголошую на визначенні тих процесів, як суто механічних, не пов’язаних аж ніяк із життям як людини, так і будь-якої рослини. Головне, мої шановні, все в нашім світі мусить мати свій кінець, оскільки все мало колись свій початок, звичайно, що ці слова ніяким чином не стосуються самого Творця, він поза людськими законами.
Отже, я мушу доповісти із превеликим сумом для всієї нашої клініки, що на відомих нам банківських рахунках колишнього пана Лео, котрими розпоряджається наша лікувальна установа за його заповітом, але не зовсім самостійно, а під періодичним наглядом відомої нотарської фірми, на вчорашній вечір ще залишалися деякі кошти. Я кажу деякі,

читати