Завантажити

пересічності простих обивателів, про те ніхто не відає і не пише...
“Колеґа” зовсім не очікував такого нахабного нападу від мирного доти заручника, шаленої тональності відповіді, ще й з прямими образами у свій бік, спочатку був скинувся на гнів, піддаючись настрою заручника, але стримався і не дав волі почуттям, бо не схотів підтверджувати оті особливо уразливі слова Сірого про себе, що він нервовий і трохи психований, тому відповів своєму бранцеві несподівано досить примирливо, намагаючись водночас згадати, що в тих образах здалося йому надто підозрілим, щось таке зайве знає про ті дискети оцей “колеґа”:
- Сам ти і псіхований, і нервовий, а ще й дурний. Пропозиція моя навіть шляхетна, я завше такий, коли про жінок йдеться. Але, якщо ти не хочеш сам заспокоїти власну дружину, що ти живий і здоровий, той бланш під оком в рахунок не йде, аби зайве не нервувалася, то й не треба. Вона і так прибіжить із тим ключиком на вказану нами адресу, якщо хоч трохи перейметься твоєю долею, або почує від нас, що секретарка твого шефа має дублікат ключів від вашого спільного помешкання, ха-ха. А я завтра і тебе хотів перевезти на ліпші умови перебування, бо ж бачу, як тобі не подобається цей симпатичний підвал: є ліжко, навіть окремий теплий туалет. Якщо і є щось шкідливе тут, так тобі ж молока дають навзаєм. Ти просто не можеш, або не хочеш гідно оцінити приємний затишок, де нічого зайвого, де все запрошує на роздуми про сенс життя, його вартість, поки ти одним оком можеш усе те бачити. Зрозумієш і полюбиш, коли розклепіти зможеш і друге. – Але не вистачило в нього духу продовжувати кпинити, бо раптом ізнову визвірився на бранця, - ти що, зовсім не розумієш, мені оте твоє око, котре ще бачить, не так складно і вирвати, ось покличу пана спортсмена, він тут за дверима тільки і чекає, аби комусь зробити дуже боляче. Ти його не зрозумієш, як і він тебе, надто вже складним було його дитинство, юність теж проминула не на університетській лаві. Говори, падло, бо ж обом вам не жити! – Заверещав зненацька дзвінко фальцетом, ізнову зриваючись з награної дружньої інтонації, начебто і без ніякого приводу, але настільки вже зловороже, аж пройшовся слухавкою мобільного телефона ледь не по зубах в’язня, так само раптово заспокоївся і завершив виголошувати свої страшні погрози із зовсім примирливими інтонаціями, - говори, падлючий колеґо, негайно, зрозумій, що часу в мене обмаль, дурило, якщо сам собі чогось вартий, бо ж переламаю тебе й сам, без помічників, і ніхто вже не поклеїть ті драні шматки, га, колеґо...
Але від того крику, що пролунав спочатку, немов прозвучала команда, до кімнати враз заскочив вчорашній здоровило, котрого щойно вже згадував старший з нападників якраз для того, аби Сірий був більш слухняним. Сірий перелякано блимнув одним видющим оком від чергової сподіванки на тортури, тому відразу сам простяг руку по слухавку. Сам набрав свого хатнього телефона, почув звідтам лагідний голос Марії, котра із жалем йому повідомляла, що нікого з господарів наразі немає вдома, і тому запрошувала записати для них повідомлення. На свій подив Сірий начитав кілька коротких фраз досить спокійно, майже без ніякого хвилювання, зовсім нейтральним голосом, ніби в нього все було насправді гаразд, бо турбота за Марію пересилила всі його біди і прикрощі з останнього дня, бо не хотів, аби вона дочасно почала надто перейматися долею зниклого невідомо де чоловіка, надто нервуватися:
- Марієчко, я живий і здоровий. Незабаром зустрінемось, про те, коли і де, я тобі повідомлю пізніше, як повернешся до міста і зателефонуєш за цим номером, - Сірий чітко повторив цифру за цифрою, які диктував йому ворог, а вже потім додав, наче тільки згадав, - принесеш мені новенького ключика, котрого я повісив окремо на цвяшку біля вхідних дверей, він там один, не сплутаєш. Цілую, до скорої зустрічі.
- Ти, диви, який молодця! – аж зовсім щиро здивувався старший з нападників, - за це з моєї ласки таки поживеш кілька день у значно ліпших умовах, навіть з телевізором, поки озветься твоя Мірієчка і твоя мармиза підправиться. Ти правий, що ця кімнатка дійсно гидотна, але ж допомогла тобі дещо згадати, а як ти щиро переді мною каявся, ха-ха! Хоча смішки тут ані до чого, бо надто просто все виглядає, ти часом не брав участі в аматорських драмгуртках? У школі чи в інституті? Грав ти блискуче, майже професійно, от тільки звідки текст узявся? Домашня заготовка? А чого раптом збрехав дружині, що сам новенького ключика вішав, а не секретарка шефова? Своєю брехнею покищо не дуже переймайся, бо тепера це вже мій клопіт, розберуся, а ти трохи відпочінь. А за цей час ми ще повивчаємо твою трудову біографію, на що ти здатний у наших справах, чи я не образив сам себе, коли назвав тебе колеґою. Бо ж, дійсно, покищо грішки з твоєї сповіді не дають на те підстав. Під вечір, коли трохи засутеніє, здоровило тебе забере звідси. Бувай! – Раптом, вже біля дверей озирнувся, примружив очі, легенько ляснув себе долонею по лобі, наче щось щойно пригадав:

читати