Завантажити

не знаю, як би ми їхали разом із нею кілька годин із того села до міста, мали б тоді про щось говорити між собою, не мовчали б. Але ж, про що? Дійсно, що не було б про що, бо правди не скажеш, а брехати далі вже було несила, як і не повертатися до столиці ми теж не могли, бо мали довести Марії нашу відданність товариському звичаю – сам загинь, а друга порятуй. Своєю передчасною втечею до столиці Марія розв’язала відразу кілька наших проблем, я вже не згадую про звільнення Сірого, бо головним у тому його порятунку був прикінцевий результат, що вороги майже повірили у байки Сірого, хоча й потому послідкували за ним і Марією ще трохи з тої причини, що не до кінця з’ясували для себе, а чи дійсно він ні з ким не був пов’язаний у тій справі. Але Сірий настільки природньо зіграв свою ролю, навіть набагато краще, ніж міг передбачити Довбня, тому вони порівняно легко піддалися нашій містифікації на повернених їм дискетах. Якби Марія раніше не поїхала сама, то як би ми їй змогли пояснити, що нам із Довбнею ще треба залишитися в степах, бо сюди, ось-ось, можуть придибати наші конкуренти. Звідки і чому? А так, все склалося і зовсім до пуття – нам наприкінці того дня повідомили наші спостерігачі зі столиці, що Марія із Сірим вже не тільки вдома, але й навіть ворожий охоронець подався від них до своєї криївки, і про те, що один представник із тої злодійської бази заходив перед тим до банку, заледве туди встиг перед самим закриттям, але вийшов звідтам страшено задоволений, навіть гордовито постояв на східцях із незапаленою люлькою в зубах, а вже потім сів до свого авта...
Мені і зараз є гіркотною найменша згадка про той тиждень, коли спокійно подалися в степи, а Марію залишили опікуватися Малим на базі. Ота згадка завжди засмучує мене від почуття великої провини перед Марією і перед Сірим, звичайно, що Довбня не сам усе навигадував, як позбутися конкурентів, бо і я вклав до розробки тої операції теж трохи більше, ніж п`ять своїх центів. Але наші бізнесови діла на той час вже привчили нас до жорсткої формули буття, бо ті оборудки не могли бути школою милосердя чи гуманізму. “Мозес із Мозес, бат бізнес із бізнес” – кажуть у таких випадках на своє виправдання більш досвідченіші наставники з далекої заокеанської країни. Звик оте повторювати останнім часом і Довбня, коли треба було йти на неприємні жертви в ім’я досягнення великого прибутку, але проказував ту жорстку приказку вголос тільки у зовсім вузькому колі наближених до нього братчиків...
Ми тоді, як залишили Малого з Марією, подалися до степу зі своєю командою, яка була у надто скороченому складі, тому напрацювалися там майже до виснаження, аби вдалося досягти задуманих результатів з підготовки для конкурентів сфальшованого місця входу до уявного підземного святилищя, аби виглядало усе цілком правдоподібно до тих правок, які було внесено нами до інформації на дискетах старого Вчителя. Про ті наші дії не мали знати спочатку лишень Сірий з Марією, бо їм було визначено виконувати інші ролі у ретельно підготовленій Довбнею операції, аби позбутися конкурентів рішуче і назовсім, але без зайвих проблем для прикінцевої мети. Тепера довелося втаємничитися і від Малого, хоча нам не вистачало тоді не тільки його вправних рук у степу, але і тої автомашини, котра так неочікувано вибула з операції у гонитві за викрадачами Сірого після зустрічі зі старою вербою.
Всього не можна ніколи передбачити наперед, тому не скаржилися ми на долю чи на вимушені обставини, а просто попотіли добряче, аж поки впоралися, поспішали, бо нас постійно підганяла думка і щодо долі Сірого, залишеного в лапах наших конкурентів, бо важко було передбачити наскільки в них вистачить нервів і терпіння, аби не довести до краю здатність Сірого притримати і не віддати передчасно дискети, а їм же, ой-як, не терпеливилося, бо гадали, що вже мають в руках необхідну вчителеву фразу – довгоочікуваний пароль до інформації на дискетах, бо тая стаття в ґазеті про Вчителя і його улюблений давньогрецький вислів завела їх по-справжньому. То ще не такий і великий гріх був з нашого боку до Сірого, коли його підставили, як підсадну качку на полюванні, бо ж гадали, що противники повторять нашу схему викрадання – просто вихоплять у нього з рук кейса і зовсім не братимуть у заручники. Бог тільки відає, які ще варіанти могли бути легшими для Сірого без того викрадання з мордобоєм, але могли, бо ми на них і розраховували (суто теоретично). Але той варіант, що стався насправді, виявився зовсім злим тільки для Сірого, бо його впертість могла привести і до непоправного закінчення гри із його захопниками, коли вони вже мали зовсім прозорий натяк на справжній пароль, лишалося їм тільки перевірити його на дискетах, але для того мали витрясти їх із Сірого. Гріх казати, але захоплення нашими конкурентами Сірого за найгіршим для нього варіантом, після банку і без дискет, було виграшним на користь продовження нашої справи, бо ж подарувало додатково кілька днів для роботи в степу, ось, тільки ми із Довбнею досить

читати