Завантажити

будні...
настільки повільно сповзала
аж всохла
тонким павутинням
що вітер осінній схопив
ту нитку зі щирого срібла
і мовчки поніс із собою до простору
де вільно пасеться час
де нескінченно ведуть перемови
минулі століття з майбутніми...
з якої причини зродилась і всохла
сльозина
що вмерла надія
і вже не повернуться до життя
серед буднів найдавніші свята
із приводом неодмінним
для сповіді?

* * *
сколошкало тишу молитви
невчасне бамкання дзвону
наче наснилися давні битви
чиїсь там закляття й прокльони
до чого тісно нам серед нас
що нема самоти й на прощі
де пломінь молитви зразу загас –
наче недопалок зачовгала площа
збурених диких прочан
одностайних у діях на показ...
пальця не встромиш до негоєних ран
кров Спасителя їм не доказ...
розіпнути зганьбити забути
найживіше з усіх див
і тільки потім колись на покуту
сумнів про те чи жив чи творив...
може знову піти до пустелі
або до засніжених найвищих гір
де стежку надія простелить
тільки ж сам у надію повір...

* * *
мов луна поминального дзвону
прочинила до ночі вікно
і тремтить на холодній долоні
світло зірки що вгасла давно

* * *
єдине слово
що мене від лиха порятує
з усіх одне
яке не поминають всує
єдине слово
до якого припаду
коли у порох трав пожухлих упаду
насамоті вечірнього відчаю мов розстання
й коли усе розчиниться розтане
в гармидері минулого життя
коли примариться – немає вороття
то прошепчу єдине слово світле
як найдовшую святу молитву
в якій тендітність і могутність
в якій згадаю батька й сина
в якій минуле і майбутнє
всієї України...

читати