Завантажити

вулицях столиці барикади, що людського бунту не уникнути, що має на те певні відомості, а головне – власний аналіз. Якщо провідати сусіду, то можна буде заспокоїти його, що в місті вже майже затихли мітинґові пристрасті, що люди готуються до Різдвяних свят, а робити ґвалт на такі свята – не простить ніколи ворохобникам Всевишній...
Не відкладаючи на завтра, просто сьогодні треба вирішити із шефом отаку малу дрібницю щодо чесно заробленого відпочинку, оскільки влітку не склалось, порушився нормальний ґрафік чергування роботи і передиху від неї, тому сьогодні дається взнаки перевтома – аж занадто проймається поведінкою кількох галасливих збудників порядку, хоча вони вже припинили мітинґувати на майданах без ніяких наслідків для суспільства із тих збіговиськ, а ще дивно мариться йому ранками глузливий посміх очей невідомого свідка його слабкости з призабутого часу. Може слабкості, а може, й мудрости, хто його тепер добере, коли це сталося так давно, якщо сьогодні він і сам не спроможен ні згадати, ні втямити, як і що тоді говорив на тому суді, а чи був той суд, взагалі? А коли був, то чи грався він тоді в героїв, чи ні, чи тільки випадково трапилося прилучитися до героїв, чи й сам міг би зватися героєм? Про те ніхто не знає достеменно і вже не знатиме ніколи – ні він сам, ні його родина, ні діти, ні малі онучата, навіть тоді, коли доростуть до самостійного життя. Що вже казати про інших, про тих, хто тільки зрідка буває поруч і тому ніколи не зуміє (а чи схоче?) зазирнути до глибин його душі, понишпорити в сутінках пам`яти. Може, отой, що зранку?.. На жаль чи на щастя, але і в прийдешньому, як і в сьогоденні, нікому не спаде на думку поцікавитися долею представників непоказної “золотої середини”, хоча вона завжди була і буде мовчазною більшістю суспільства за будь-якого режиму чи устрою, саме тому ніхто не згадає і не пом`яне мовчунів жодним словом – ні тихим, ні злим, ні осудливим...

4.
Сонце вже піднялося достатньо високо, як для грудневого ранку, але не наблизилося досі своїм непевним теплом до вистуджених ніччю стін урядового офісного будинку – таки прийдуть, не сьогодні-завтра, справжні зимові холоди підтвердити неминучість одвічної круговерті матінки природи. Ген, у закрутках капітелей і заглибинах канелюрів височезних колон не щезає досі срібляста паморозь, що ховається там від сонячних променів, біліша від наново перефарбованих стін, а під ногами завмерла тонка, підступна плівочка слизоти від почавленої ожеледиці на східцях з відшліфованого до дзеркального блиску ґраніту, аби не впасти, треба добре триматися на ногах. І не тільки на східцях чи килимах урядового будинку... Так і тягтиметься недосвіт до самого полудня, коли сонце вже перейде обмацувати інший фасад, а на цих колонах все ще незворушно білітиме паморозь...
Високі важкі дубові двері з блискучими, наче під молоде золото, бронзовими ручками, видаються майже врочистими вратами храму, з вирізбленим на них нещодавно давнім гербом відновленої Держави, вони без рипу м`яко стулилися за його спиною, в тамбурі пружно дмухнуло в його прохолодне обличчя гарячим повітрям з кондиціонерів теплової заслони. В цьому будинку ніколи не буває негоди – ввесь час погода, що влітку, що взимку, як не міняються останнім часом уряди, що кожного разу незначно оновлюють чиновників з центрального апарату. Проте, йому вже нема чого турбуватися, бо надто міцно прикіпів до свого теперішнього крісла, а пересідати навіть трохи вище, де постійно триває заміна портретів, йому давно перехотілось, він давно визначився щодо золотої середини – не бути крайнім ні з якого краю…
Кивнув машинально головою до чергового охоронця на знак вітання, бо той його впізнав і виструнчився, не вимагаючи розкривати посвідчення. Лишилося тільки піднятись безшумним ліфтом до шостого поверху, пройти кілька кроків пухнастою килимковою доріжкою і сісти за робочий стіл, бо секретарка вже мала зварити запашну каву...
Хай собі тим недосвітом займається сонце, хмар сьогодні не обіцяли, хоча все може статися, такий наразі непевний час..

ПРИСМЕРКИ
1.
У старого будівельника зранку знову закрутило в ногах суглоби, вочевидь, на зміну погоди, й він сьогодні вирішив зовсім не виходити з домашнього тепла, навіть по хліб і кефір, які завше купував у “своєму” ґастрономі на першому поверсі цього ж будинку. Сподівався, що, можливо, завітає сьогодні до нього, як пообіцяв учора, син чи відвідає, як завше, без ніякого попередження, доня. Вони збігають до ґастроному швиденько по-молодому. Матимуть у нотатнику своїх доброчинних діянь ще одного записа про те, що пам`ятають свого тата, не забувають, допомагають, привносять якусь невеличку розраду до його тихої смеркової самотности. Хоча в них і поза роботою громадиться щодня купа власних житейських проблем, але клопочуться вони вже із своїми дітьми. Тільки гріх скаржитися дідові на онуків, бо ростуть вони здоровенькими, вчаться досить пристойно, а що не вистачає інколи часу на відвідини старого, може й сам винен,

читати