Re: цензії

Спробуйте вжитися в образ і промовити: "Я з Нової Зеландії". Ще крутіше: "Я з островів Кука". Я - з островів КУКА! Тобто, виходить, до появи на моїх островах корабля з Куком на капітанському містку моя батьківщина ніяк не називалася, чи що? Для того, щоб правильно розуміти Полінезію, треба тримати в полі свого внутрішнього зору оцю шизофренію.

Знайдіть в атласі карту Полінезії. З такою картинкою перед очима легше зрозуміти дикий подив європейських моряків, які, запливши хтозна-куди на добре обладнаних суднах, зустріли на цих островах силу-силенну людей. Люди припливли сюди самі, великими човнами, користуючись своєрідними зоряними картами (які являли собою палиці з відповідними позначками з кольорових мотузків і мушель) та іншими, м´яко кажучи, мінімалістичними, але цілком дієвими навігаційними засобами.

І свою післямову до цієї книжки мені теж доведеться формувати з кількох островів - із окремих історій про важливе.

Історія перша. Про Тусіталу

Розповісти біографію живого поета в тих деталях, які зазвичай супроводжують його публікації, - це нічого не розповісти.

Розповісти таку біографію поета з країв далеких і на нас не схожих - це створити ілюзію, ніби щось розповів. Але й ці дані треба десь подати, отже:

Селіна Тусітала Марш, 1971 року народження - поетка багатобарвного полінезійсько-британо-французького походження, яка пише англійською, мешкає в Новій Зеландії, має ступінь з англійської мови, чоловіка і трьох синів, працює в Оклендському університеті.

Тепер коментарі. Прізвисько Тусітала (оповідач) Селіна отримала в дитинстві після того, як склала вірш про атомну загрозу. Але Тусіталою на Самоа прозивали й Роберта Льюїса Стівенсона, який щасливо прожив останні роки життя в маєтку неподалік столиці й написав чи не найкращі слова про Самоа і Полінезію загалом, на які був здатний європеєць у ХІХ столітті.

Походження поетеси - для Полінезії, неможливої без далеких і близьких мандрів, - не екзотичне, а типове. Якщо відкрити антологію поезії Океанії, переважна більшість авторів належатимуть до тих-таки афакасі - мішанців у найрізноманітніших кольорах і пропорціях.

Ступінь з англійської мови - явище якраз не типове, а особливе, оскільки Селіна була першою "особою полінезійської національності", яка отримала його в Оклендському університеті.

Багато в чому поезія Селіни-Тусітали - автопортрет Полінезії, дами, чиї портрети зазвичай писали заїжджі митці. Виходило і правдиво, і ні. І сумніваюся, що їм, крім хіба того-таки Стівенсона, було так уже важливо відділити свої вигадки та уявлення про бачене і зображуване від правди. Але натура все ж починає говорити. І виявляється, що вона здатна говорити жорстко і пронизливо. Вона лається, дражниться, вибовкує некрасиві таємниці. Вас ображає, що Ґоґен задовбав? А який відсоток українців (і особливо українок) зовсім і не радіє, коли про нашу країну говорять як про "країну красивих жінок"? Чи маю я, врешті-решт, пояснювати, кому і для чого потрібні ці "красиві жінки"?

За плечима чи не в кожного полінезійця, в його генетичній пам´яті - з п´ятого, сьомого, десятого коліна - гігантська амплітуда людських злетів і падінь. Безстрашні "мореплавці сонячного заходу" із зоряними картами-паличками і так званим священним гарбузом замість компаса та секстанта, надзвичайні співці і поети (Стівенсон та його дружина, описуючи виставу, яку бачили на одному з островів, не знаходять іншої аналогії, ніж опера) - це вони, це їхня історія. І вони ж - свідки й учасники канібальських ритуалів, і вони ж - люди, які, незалежно від статі, були готові добути в якого-небудь моряка цінний ніж або цвях (на островах до появи європейців не знали заліза) в обмін на секс. З такою історією легко бути неповноцінним і все на неї списувати. Але отакий досвід злетів і падінь - це унікальний, надзвичайний досвід, і про це теж говорить Тусітала.

Назвати Селіну Марш сучасною поеткою - це твердження, якому гріш ціна. Не давньою ж. Он у неї скільки там сучасного міста, машин, графіті на стінах, туристів. А проте чимало поезій авторки міцно кореняться в традиціях її рідної словесності. Наприклад, поширений на багатьох островах жанр ліричної подорожі (в Океанії є місця, де серед народних пісень пейзажної лірики більше, ніж любовної) є основою тексту "Дорога з аеропорту до Апії". Так само, як і в давніх співців, тут повз нас проходять селища, пляжі, затоки. Просто місця трохи змінились, і швидкість пересування з пункту А в пункт Б теж. Зате ритм легко відбивається долонями або на будь-якому ударному інструменті.

Загалом, словесність Тусітали - на велику частину усна і на голос-слух розрахована, до збірки "Fast Talking PI", більша частина текстів якої становить основу цієї книжки, неспроста додається диск.

Норма для співців Полінезії - не перебирати темами, не поділяти їх на великі і дрібні. Тому до героїв поезії Селіни раз у раз потрапляють особисті знайомі, і перекладачеві доводиться замислюватися - чи коментувати, що тут і тут згадується старший син авторки, а тут - знайомий художник і його дружина. До віршів, написаних під час львівського Форуму видавців (частина "У"), потрапило безліч реальних людей, фраз, ситуацій, які, вочевидь, хотілося фіксувати й фіксувалося. Так само у "Fast Talking PI" є вірші, де зафіксовано те, щó Google видає на пошуковий запит Tusitala, або список справ, тем для статей, телефонів та іншого загадкового мотлоху на робочому столі подруги.