Передмова до цієї збірки хайку і танка змушує повірити в те, що між українцями і японцями багато спільного: від мовної диглосії (двомовності), адже японці в деяких сферах життя послуговувалися авторитетною для них китайською мовою (японською – більше в побуті), до спільного в образах японської та української поезії. Сам же Рьокан у фарбах автора передмови Івана Бондаренка, відомого перекладача, постає таким собі японським Сковородою. Компаративний аналіз – звичайно досить продуктивний метод у літературознавстві, але не все здається таким однозначним, коли починаєш читати тексти Рьокана. Східний тип мислення ніби перпендикулярний європейському, так само як ієрогліфічне письмо розташовується вертикально, на відміну від письма всіх європейських мов*. Звичайно, важко адекватно інтерпретувати за допомогою «горизонтального» письма «вертикальне», ще більш важко перекладати його, адже уникнути коментарів просто неможливо, і такі коментарі до Рьокана аж ніяк не невдачі, бо вони допомагають долати різницю між культурами.  Якщо українці дивляться вшир, то японці більше вглибину. Я не випадково використовую слово дивляться, бо саме візуальність переважає в поезії Рьокана. Окрім того, що ієрогліфічне письмо виникло з малюнків, мислення японців апелює більше до зримих образів. Це пов’язано з тисячолітньою історією, зокрема, впливом живопису на поезію. Такий інакший тип мислення сприймається нами як щось відмінне від буденного, через це –  як поетичне.  Рьокан кожен свій текст ніби малює: у них живуть діти, співають жаби, функція яких у поезії схожа на функцію наших солов’їв, там стрибають блохи та воші, хилиться бамбук, простерлося рисове поле, височать гірські схили та зазвичай там осінь. Рьокан п’є багато саке і заглядає в порожню посудину у пошуках їжі. Але йому приємно і світло. Раптом ввечері злодій заліз до його хатини, проте взяти там не було чого. Старець застав його на гарячому та, щоб той не йшов із порожніми руками, подарував йому свій одяг. Приголомшений злодій взяв дарунок і зник. Голий Рьокан залишився сидіти та дивитися на місяць.  

Украв усе
З моєї хати злодій,
Але залишив місяць у вікні.  

Симптоматично в Рьокана з’являються алюзії до поетів, серед яких і Мацуо Басьо: 

Старий ставок.
Пірнуло жабеня – Вода сплеснула.  

У Рьокана ця тема звучить таким чином: 

Новий ставок.
Пірнуло жабеня –
І жодного не пролунало звуку.  

Не японцю Рьокан дає інше задоволення від тексту, про яке не міг і підозрювати. Я маю на увазі прирощення смислу, прочитання тексту з позицій нашого часу  (Рьокан усе-таки поет кінця XVIII початку XIX століття): 

Прислухайтесь! У рисовому полі Лунає славки крихітної спів.  

Ви вже здогадалися і без мене, у пам’яті спливає «Послухайте!» Володимира Маяковського. Навіть коли йдеться про звуки, Рьокан постає, як безтілесний… зір, мабуть. Але чим далі розкриваю збірку, тим далі розкриваю таємниці. Несподівано виявляється, що в нього є тіло, і це дещо шокує. Ви можете собі уявити, що в Рьокана є тіло? – одразу запитую. Але знову це тіло зникає, навіть коли йдеться про кохання. Тоді Рьокану приблизно сімдесят, а вона молода монахиня, і він безтілесний мудрець. Замість його тіла з’являється щось інше із зовнішніх пейзажів і предметів, а про це більше й більше у його хайку і танка. 

*Тут не варто плутати ієрогліфи (кандзі) з каною, японською складовою азбукою до якої входить фіраґана і катакана. Рядки кани записуються горизонтально, на відміну від ієрогліфів. У цьому виданні (Рьокан. Вибрані поезії. – К.: Грані-Т, 2008. – 264 с.) ви можете побачити саме хіраґану, якою допускається заміняти ієрогліфи, але так зазвичай роблять діти, коли вчаться писати, та європейці. Катакана ж використовується здебільшого для передачі слів іноземного походження, тобто виходить щось схоже на запис українських слів транслітом, vy rozumijete , pro shcho ja . Решту пишуть ієрогліфами з використанням фіраґани для закінчень, постфіксів та сполучників.

Рьокан. Вибрані поезії. – К.: Грані-Т, 2008. – 264 с.