Re:цензії

16.10.2010|09:09|Ігор Котик

Геометрія української химерності

Олесь Ільченко. Місто з химерами. - К.: Грані-Т, 2009. – 160 с.

Трохи детективного, трохи документального, трохи містичного й актуального та зрозумілого більшості читачів суспільно-політичного. Такими є складові рецепту популярного прозового письма. Книжка Олеся Ільченка «Місто з химерами» написана майже за цим рецептом. Як наслідок – перемога на літературному конкурсі журналу «Кореспондент». Утім, для мене такі перемоги – лише привід прискіпливо подивитися на книжку-переможця.

«Місто з химерами» можна читати як такий собі біографічний твір, в якому розповідається про життя і творчість видатного й дивакуватого архітектора польського походження Владислава Городецького, що мешкав у Києві на початку ХХ століття. Можна читати цю книжку як детективну історію, найперше для підлітків – саме двоє персонажів підліткового віку розшифровують певні моменти із творчого життя Городецького: чому він спорудив Національний музей у формі літери L; де заховано аркуш із його кресленнями; що за трикутник зобразив на тому дивом збереженому до наших днів аркуші... До містичного у «Місті» належать сни, які сняться і Городецькому, і його дружині, і його колезі архітекторові Бобрусову; до містичного належать також неодноразові марення головного героя – то ціле вставне оповідання про пророцтво шамана, що намарилося митцеві прямо у його робочому кабінеті, то передбачення майбутніх подій, яке далося Городецькому під час його хвороби (поляк стане Папою Римським, турок стрілятиме у Папу; смерть Столипіна)…

Однак Ільченкова книжка – це не просто продукт, виготовлений за перевіреним рецептом популярного чтива. Нагнітання інтриги, яке, можливо, триматиме у напрузі масового читача (розділи «Папери пані Ірени», «Пророцтво шамана», «Схованка на старому мості»), мене не дуже приваблювало; у «Місті» є глибша проблематика – це прагнення зрозуміти суть мистецької діяльности і стосунків мистецтва з дійсністю.

Як відомо, Городецький щедро прикрашав свої архітектурні творіння скульптурами, що зображували тварин, особливо ж плазунів. Збагнути, навіщо здалися на дахах усілякі змії та жаби, а на стелі восьминіг, важко. Оскільки будівничий мав також неабияку пристрасть до полювання, то Ільченко вирішив пов’язати ці два захоплення. Виходить так, що архітектор потрапив у певне замкнуте коло: полювання було для нього розвагою, способом відірватися від київських реалій, великої відповідальности, але ціною такої розваги були нав’язливі сни та марення – про зміїв, про стрілянину (як-от вже згадувані убивство Столипіна й замах на Папу Римського). Варто зауважити, що таку версію появи скульптурного зоопарку від Городецького автор наводить не від себе, а від своїх персонажів-підлітків, на підставі архівних документів, – отже, не нав’язує її читачеві, а лише підказує.

Також слід підкреслити, що здатність до пророчих візій, якою наділено Городецького, – це свідчення того, що він є ретранслятором вищої волі. Прозираючи якісь моменти з майбутнього, митець, проте, не може знати, чим обернуться ті чи ті його твори для прийдешнього. З цього погляду дуже зворушливо виписано образ Софії Київської, до якої, здавалося б, Городецький стосунку не має. Виявляється, свята Софія Київська, позначена у паперах Городецького як абревіатура ССК (що можна розшифрувати і як Сакральне Серце Києва – кажуть персонажі), розташована в центрі трикутника, утвореного такими знаковими спорудами, як Будинок з химерами (Банкова, 10; архітектор Городецький), Будинок з котами (Гоголівська, 23; архітектор Безсмертний) і Будинок з диявольськими головами (Велика Житомирська, 8; архітектор Бобрусов). Інакше кажучи, Софія оточена трикутником чортовиння! І якщо раніше, до знищення комуністами Георгіївської церкви (Георгієві, як знаємо, змії не страшні) головному київському храмові нічого не загрожувало, то відтоді, як Сакральне Серце Києва залишилося без опіки Георгія, храм перестав діяти – його перетворили на музей. «Тільки зрідка там відбуваються служби, коли Вселенський Патріарх приїде абощо…» (с. 132-133), – каже один із хлопців, немов передчуваючи тим «абощо» візит Кирила у липні 2010-го.

Таким чином, відштовхнувшись від біографічних даних архітектора, що спорудив Будинок з химерами, Олесь Ільченко підводить читача до міркувань про місто, в якому той будинок розташований. Саме воно, як видно з назви книжки, виступає головним героєм (автор підтверджує це також в інтерв’ю, опублікованому на сайті «Обозреватель»). А оскільки це місто є столицею держави, то в підтексті, фактично, мається на увазі всю країну, – особливо якщо звернути увагу на те, що Будинок з химерами віднедавна є резиденцією Президента (хоч у книжці, здається, про це не згадується). В інтерв’ю автор каже: «Україна – це <…> чортове ігрище <…>. Весь час тут щось товчеться, і ніякого ладу немає». Ільченко написав «Місто з химерами» за попередньої влади, коли багато кому могло здаватися, що нечиста сила відступила з київського престолу. Але тепер, у 2010-му, коли народ вирішив, що найкращим його правителем буде людина з кримінальним минулим, коли проводиться антиукраїнська політика, похмурий Ільченків погляд, на жаль, виявляється дуже прозірливим.

Єдиний закид, який я можу адресувати авторові, стосується мови твору. Не сумніваюся, що книжка перевидаватиметься, і не раз, тож у майбутньому, мені здається, варто було б внести деякі незначні корективи. Загально беручи, я б волів, щоб мова персонажів була більш правдоподібною. Зокрема, можна було б трохи спустити з гальм надто правильну, стопроцентно літературну мову, якою у розділі «Папери пані Ірени» спілкуються двоє підлітків та батько з сином (у дальших розділах, де підлітки виступають головними героями – «Схованка на старому мості» й «Сакральне серце міста», – мовлення дітей більш-менш «автентичне»). Щодо мовлення дорослих, то проблемним моментом залишається пряма мова перського шаха. Видно, що у розділі, в якому шах є одним із персонажів, прозаїк уникав прямої мови, та все ж кілька реплік перський владоможець «сказав» – українською. Ну, а найкумеднішим у «Місті з химерами» є те, що архітектор Безсмертний під час розмови з Городецьким, яка відбувається приблизно 1910 року, цитує Ґете у перекладі… Миколи Лукаша.

Втім, треба ж якось читачів розвеселити. Приводів для веселощів у нас, українців, не так вже й багато. Їдеш з роботи в громадському транспорті – чуєш, як люди розповідають про підпали маєтків священиків, які не хочуть переходити на російську православну віру. Заходиш вдома в інтернет – виявляється, Служба безпеки взяла в твого знайомого підписку, що він не буде висловлюватися некоректно стосовно згадуваної тут особи з кримінальним минулим. Радіо вмикаєш – журналіст пропав безвісти. Істориків влада намагається поставити на коліна, а конституцію, після того, як її самі ж поламали, народні обранці беруться склеювати шляхом подання на самих себе до суду. Якось треба у цій ситуації чорнухи, в якій живемо, себе розраджувати. І якщо подумаєш, що київські архітектори сто років тому мали доступ не лише до інформації про майбутні убивства й замахи на життя, а й до майбутніх перекладів, то виникає враження, що ще не все втрачено.



Додаткові матеріали

Олесь Ільченко: Дітям потрібні прості і світлі історії
Книжки січня: Химери Ільченка, Хлорофітум Коцарева і Музей Забужко
18.06.2010|07:33|Re:цензії
Олесь Ільченко: «Текст, який справить ефект бомби»
22.01.2009|10:28|Новинки
Олесь Ільченко. «Загадкові світи старої обсерваторії»
09.09.2010|07:37|Новинки
Олесь Ільченко. «Бджолині родичі»
13.02.2010|09:20|Новинки
Дерева: науково-популярна проза
25.07.2009|20:45|Новинки
Олесь Ільченко. «Місто з химерами»
14.07.2009|09:30|Новинки
Олесь Ільченко. «Чорне озеро кохання»
01.10.2010|13:01|Новинки
«Сновиди»
02.09.2009|10:23|Новинки
Олесь Ільченко. «Риби річок та озер»
01.03.2010|12:04|Події
Стартував конкурс «Найкраща українська книга 2010»
25.09.2010|10:34|Події
Клуб дитячих письменників: про дитяче і не лише
30.11.2009|23:30|Події
Книга року Бі-Бі-Сі визначила п´ятірку
23.11.2009|09:11|Події
«Книжковий вірус»: Олесь Ільченко
25.08.2010|21:32|Події
Засновано Клуб дитячих письменників
02.07.2010|15:41|Події
Нагородження «Кореспондентом» фіналістів конкурсу «Найкраща українська книга-2010». ФОТОРЕПОРТАЖ
04.12.2009|18:37|Події
Книгою року Бі-Бі-Сі 2009 стала книга «Таке» Іздрика
13.10.2010|08:17|Події
Письменник Олесь Ільченко подарував Музею літератури рідкісні видання
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери