Re: цензії
- 30.12.2025|Ганна Кревська, письменницяПолотна нашого роду
- 22.12.2025|Віктор Вербич«Квітка печалі» зі «смайликом сонця» і «любові золотими ключами»
- 22.12.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ«Листи з неволі»: експресії щодо прочитаного
- 20.12.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЕкспромтом
- 20.12.2025|Валентина Семеняк, письменницяДуже вчасна казка
- 11.12.2025|Ольга Мхитарян, кандидат педагогічних наукПривабливо, цікаво, пізнавально
- 08.12.2025|Василь КузанКрик відчаю
- 02.12.2025|Василь КузанНі краплі лукавства
- 27.11.2025|Василь КузанNobilis sapientia
- 27.11.2025|Віталій ОгієнкоРозсекречені архіви
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Хай живуть відьми!
Олена Терещенко. Прогулянки з привидами: містичні легенди Чернігівщини. – Чернігів: Десна поліграф, 2012. – 56 с.
Мого прадіда вважали відьмаком - столітній Іван чудово розумівся на цілющих зіллях, міг розмовляти з тваринами та рослинами. Навіть вовка приручив і той у нього був за сторожа. Його донька - моя бабуся Марія - вишіптувала дітям зурочення, але й нехорошу людину за прокльони і лихі справи могла покарати. Нині, коли приводжу приятелів погостювати до своїх рідних - у Пирятин, заздалегідь попереджаю: „Якщо батько запропонує вам погадати на долоні, ввічливо відмовляйтесь, бо одразу почуєте дату своєї смерті. І майте на увазі, він ще жодного разу не помилився". А ще тато іноді бачить пророчі сни, які завжди збуваються.
Отож я походжу зі звичайного чаклунського роду, проте теорія завжди цікавить мене значно більше, ніж практика. Тому охоче спілкуюся з відьмами та своєю небіжчицею-бабусею, а також, під настрій, розглядаю ауру колег...
Даруйте, що розпочав відгук на книжку Олени Терещенко „Прогулянки з привидами" рядками власної неофіційної біографії. Однак все, про що написала авторка, для мене - надзвичайно цікаво! Бо я знаю, що сучасні відьми, хоч і не літають на мітлах, проте на шабаші збираються, проводять яскраві язичницькі обряди і... старанно ходять до церкви, адже більшість із них - віруючі. Вони - абсолютно не публічні (як і в давні часи, сучасна відьма не потребує реклами, тож ніколи не зніматиметься в примітивних „містичних" телешоу) і взагалі не вимагають за свою допомогу грошей, на відміну від усіляких екстрасенсів (хоч, скажімо, ті ж Кашпіровський та Чумак - просто непогані психологи - не мають навіть тисячної частинки Дару справжнього сільського відьмака). У відьом - власне потаємне життя, але „нормальним" людям вони, зазвичай, не шкодять. Натомість доволі жорстоко карають „колег", котрі порушують їхній „кодекс честі" (шахраїв, скнар, кар´єристів, „стукачів"). Можуть, якщо дуже попросити, і якомусь стражденному зарадити: вигнати з нього „нечисту силу" - бісів. Я кілька разів на таких вражаючих сеансах екзорцизму побував...
Говорю про це заради справедливості, бо в народі, через цілковиту „закритість" відьом, котрі бережуть свої секрети краще за агентів ЦРУ, склалося загалом викривлене, карикатурне уявлення про їхні ритуали та спосіб життя.
Олена Терещенко - науковець. Вона зробила свою справу - скрупульозно попрацювала в архівах і зібрала справді унікальні легенди про рідну чернігівську „нечисть". Такої книги у нас ще не було! Це - чудовий путівник для туристів, адже мало не кожен документально зафіксований „містичний" випадок стосується конкретної будівлі - Єлецького монастиря, Антонієвих печер, „дому Лизогуба", колишніх панських маєтків у Качанівці та Сокиринцях, або того чи іншого містечка чи села („нечиста сила" полюбляла бешкетувати, наприклад, у селі Виблі - можливо, дійсно колоритна назва цього скромного населеного пункту гостей із потойбіччя притягувала?).
Звісно, дослідження авторки не позбавлені скепсису. Власне, вона збирала та аналізувала такі легенди, як самобутній народний фольклор, не переймаючись метафізикою. Проте її розповіді - справді майстерні, читаються легко, на одному подиху. І хіба не цікаво дізнатися, як знімали на Чернігівщині знаменитого „Вія" - один із наймістичніших творів Миколи Гоголя? До того ж, кіношні герої мають своїх прототипів, адже дивовижну легенду про померлу панночку та бурсака-невдаху Микола Васильович записав саме на Придесенні!
А „нащадок Дракули" - чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський (сподвижник гетьмана Івана Мазепи, один із найбагатших людей того часу, меценат, котрий щедро опікувався церквами) - взагалі вартий окремого пригодницького роману чи захоплюючої кінострічки. Лише уявіть, як рівно опівночі відчиняються ворота Єлецької обителі і з´являється примарна карета, запряжена вороними кіньми - упир-полковник мчить у свій маєток на Чорній кручі, під Десною... Відверто кажучи, мені завжди шкода вампірів і я б нізащо не псував їм груди осиковим кілком. Ну, хіба вони винні, що народилися з рідкісною хворобою, тож можуть отримати жахливі опіки від звичайних сонячних променів?!
Між іншим, сучасні вампіри нечасто нападають на людей. Ні, їм, як і раніше, потрібно випити інколи дещицю свіжої крові. Проте хіба це нині проблема? Правда, вампірам-дітлахам контролювати емоції складніше, тому часом від них страждають приблудні коти та собаки. Але загалом у цивілізованих країнах з цією проблемою впоралися - тамтешні упирі перебувають на обліку в медичних закладах і навіть отримують безкоштовну допомогу. Ціла родина вампірів, котра мешкала в Африці, на самісінькому екваторі, цілком легально переїхала до прохолоднішої Англії. Не схильні до зайвих сентиментів чиновники Туманного Альбіону визнали, що бідолашних упирів треба рятувати, тож і надали громадянство цієї країни - хай собі живуть і не мучаться...
Що ж стосується привида, який швендяє поблизу підземної церкви Миколи Святоші в Антонієвих печерах, то тут навіть науковці руками розводять - надто вже багато чернігівців бачили примару ченця у старовинному одязі! І жодними фізичними законами та природними аномаліями такі видіння не поясниш - пробували, але виходить надто вже непереконливо... Оскільки божа людина не могла скоїти самогубство (а це - один із найбезглуздіших вчинків, що найчастіше призводить до нестерпно одноманітного „зависання" між світами), можна не сумніватися - ченцю, аби перетворитися на „вічного" блукальця, довелося пережити неабиякі тортури. Втім, боятися примари не слід. Поводиться дідусь цілком статечно, жодної загрози для відвідувачів не становить, бо, хоч і має негативну енергетику, постійно з людьми не контактує.
Проте домашнього привида, навіть дуже сумирного, необхідно чимшвидше випровадити з оселі, бо його енергетика діє, мов радіація. В невеликих дозах вона - не шкідлива (це - як флюорографія), однак кілька років такого сусідства можуть призвести до сумних наслідків. Тож краще покликати досвідченого священика чи екзорциста, здатних назавжди позбавити вас небезпечного квартиранта.
А ось легенда про привид Мотрі Кочубеївни, що походжає в Чернігові навколо колишнього будинку полкової канцелярії, охороняючи незліченні скарби свого коханого - гетьмана Мазепи, - безперечно, вигадка (хоч і доволі майстерна та дотепна). Справжні привиди так не поводяться, вони - не люди. Безтілесні душі позбавлені можливості мислити, тому порятунку шукають суто інстинктивно...
Проте подібні легенди розбурхують уяву митців. Та й кожному туристу, прогулюючись стародавнім Валом, приємно усвідомлювати, що десь тут, зовсім поруч, закопаний безцінний скарб Мазепи. Власне, так уже влаштовані люди, що просто не можуть жити без таємниць та містики, навіть якщо вони в це не вірять.
Коментарі
Останні події
- 23.12.2025|16:44Найкращі українські книжки 2025 року за версією Українського ПЕН
- 23.12.2025|13:56«Вибір Читомо-2025»: оголошено найкращу українську прозу року
- 23.12.2025|13:07В «Основах» вийде збірка українських народних казок, створена в колаборації з Guzema Fine Jewelry
- 23.12.2025|10:58“Піккардійська Терція” з прем’єрою колядки “Зірка на небі сходить” у переддень Різдва
- 23.12.2025|10:53Новий роман Макса Кідрука встановив рекорд ще до виходу: 10 тисяч передзамовлень
- 22.12.2025|18:08«Traje de luces. Вибрані вірші»: остання книга Юрія Тарнавського
- 22.12.2025|10:4526 грудня Соломія Чубай запрошує львів’ян на концерт “Різдво — час вірити в Дива”
- 20.12.2025|12:27Ілларіон Павлюк презентує у Києві «Книгу Еміля»
- 17.12.2025|21:28Лауреатом Премії імені Шевельова 2025 року став Артур Дронь
- 11.12.2025|20:26Книга року ВВС 2025 оголосила переможців
