Звідки така інформація, запитаєте ви, чому преса й ТБ про це ані слова? А от Ярик і Машулька, Ромчик і Тьомчик, Женьчик і Валерчик стверджують, що це святісінька правда. І їхня «літературна мама» Лариса Ніцой (авторка «Страшного Страховиська») теж божиться, що так і було. Що ж, причин сумніватися у нас немає, тому просто підглянемо, що ж там за оказія така сталася насправді з дітьми й Президентом.

Компанія малих слухнянчиків зі своїми батьками відпочивала на річковому узбережжі. Пляж був закиданий сміттям, тому діти швидко дали лад території, де відпочивали. Але дитяча допитливість чи цікавий випадок завели загін юних розвідників у гущавину лісу, звідки почулося нелюдське ревище. Малеча злякалася, але просто втекти було не за їхніми правилами. Дітлахи пробралися далі й уздріли великого й мохнатого лісовика, обвішаного бляшанками-шкарабанками, пакетами та іншим непотребом. Бідолаха ридав на повні груди від жахливої безвиході, в яку його давно загнало людське нехайство. Страховисько відрекомендувалося Лісунею й повідало гостям свою історію. Діти перейнялися долею лісовичка й вирішили будь-що «розрулити» ситуацію – підключили батьків, вантажні машини й почали генеральне прибирання. А от тоді й Президент підоспів зі своєю свитою, бо й до його резиденції дійшли чутки про страшне страховисько, що людей лякає, а часом навіть їсть. Спецпідрозділ наставив зброю, ще мить – і Лісуня ніколи б не побачив свою домівку чистою. Аж тут малята зупинили приціли й пояснили все панові Президенту. Лісуня залишився в живих, перевдягнувся в зеленого мохнатого костюма й завів міцну дружбу зі своїми рятівниками. Усе закінчилося хепі-ендом у найкращих українських традиціях. А «Президент повернувся до свого кабінету й видав указ».

***

«Коронаційна авторка», письменниця з педагогічним досвідом разом із художницею Еліною Елліс зуміли створити нову якісну дитячу книжку. Її приємно навіть просто тримати в руках, а сторінки швидесенько шелестять одна за одною. І хоч я вже персона далеко не дитячого віку, однак на п´ятнадцять хвилин повірила і в Страховиська, й у гуманного Президента.

Із часів Барбі та Кена дитяча література дещо таки змінилася. І хоча трохи ностальгійно ще за русалочкою Аріель та Кряком МакДаком, але пора визнати нові тенденції й зовсім інші вимоги часу. Сьогодні дитині треба прививати не тільки високі цінності, але й розуміння звичайних правил співжиття з іншими. Співжиття на планеті, запльованій та продирявленій недотепами й дослідниками, байдужими та надтурботливими. Лариса Ніцой зробила нехай дитячий, проте впевнений крок до того, аби нова генерація «прибрала свою планету» в усіх сенсах.

Історія повчальна, авторка далекоглядна, а щодо того, якою видалася книжка – довго роздумувати не треба. Найкращий рецензент – це ваш малюк. Але запевняю, п´ятнадцять затрачених на читання хвилин перекриють устократ ваші щоденні виховні лекції.

Ви ще й досі думаєте?