Одразу попереджаю, не думайте, що якщо соняхи у трусах – то така собі трепетна казка про добрих соняшників, які стрибають морським узбережжям чи засмагають під сонечком.

Ні, все набагато нудніше і примітивніше. Така собі збірка віршиків, анекдотів, уламків-спогадів на презервативну тематику. 

Одразу хочу пояснити: я не проти еротики, не проти порнографії. Але це має бути естетично та якісно, якщо говорити про книгу.

Ото собі думаю, що варто було би запровадити якусь відповідальність за брехню, яку пишуть видавництва на книгах, аби впхати свою продукцію в руки небайдужому читачу. На придбаній мною була заявка, що це роман про дитячу сексуальність, цнотливість та розбещеність, занадто вільні стосунки та визволення. І я купилася. Ми зі студентами відстежуємо новинки підліткової літератури, тому я втішилася, що: буде що почитати, про що поговорити, що от і сину підлітку не завадило би почитати… Ех… Багато чого думалося хорошого… А вийшло…

Тема твору… Що тут скажеш… Авторка – вчитель. Я її розумію. Викладацько-вчительский досвід – він такий, іноді штовхає нас на збочено-викривлене сприйняття світу. Недоліки професії… Ну але ж… Спробую таки сформулювати тему: захоплення авторки можливістю вголос говорити про ЦЕ. Ідея? Презерватив і секс всюдисутні. Цікаве спостереження. Головне – нове, свіже. Якби ця книга вийшла у дев’яностих… Але зараз таким підходом авторки до проблеми нікого не здивуєш, не вразиш, не зацікавиш. Хоча можливо, для декого з її учнів це буде перша у житті прочитана книга. Що вже не зле.   

Було обіцяно, що це роман. Повторюся: авторка цієї книги - вчителька-філолог, український, і мала би знати сюжетно-композиційні особливості роману. Це що завгодно – записки, мемуари, історії, перекази з інтернету, але не роман. Хоча ні. Жанр можна означити так: твір-роздум на тему «Презервативи: крізь виміри часу».  Йдемо далі. У романі мусить бути головний герой. Хто ж він? Презерватив? Ні. Він радше пасивний учасник-співучасник того всього дійства. Автор-оповідач? А от теж ні. І виходить книжка без героя. Але погодьтеся, було би цікаво, якби головним героєм виступив би той, без якого, на думку авторки, не обходиться життя кожної людини. Або скажімо, авторка з учнями могла би упорядкувати презервативну антологію. Чи малося на увазі те, що герой цієї книги – український народ, який користується чи не користується кондомами.

І тепер останнє, що було обіцяне: сюжет, присвячений сексуальним проблемам підлітків. Не було. Ні сюжету. Ні проблем. Про еволюцію героїв теж тактовно промовчимо. Може, якби авторка зосередилися більше на психологізмі персонажів, а не на натикуванні певної кількості презервативів на квадратний сантиметр тексту, з цього тексту вийшов би гарний роман. 

Звісно, було і те, що мені сподобалося у книзі: обкладинка, заголовок, назви розділів.  А ще я зрозуміла, що батьки мене якось так неправильно виховували, і бабусине село було якимось неправильним, і я свого сина-підлітка теж якось неправильно виховую, і студенти у мене якісь збочено-порядні. От не валялися презервативи у мене під ногами на кожному кроці мого дитячо-підліткового життя. Я не про відсутність сексу в Радянському Союзі, я про манеру подачі того всього у книзі. Таке відчуття, що авторці треба було просто це все (про що мовчалося? соромно було говорити? страшно?) вилити. Але перепрошую, читачі – не кондоми. Не варто в них нічого виливати.

Я переконана, що цю книжку будуть розкуповувати, бо не я одна поведуся на брехню про висвітлення у «Соняшниках в трусах» теми підлітково-дитячої сексуальності. А там… будуть лише презервативи, використані і не дуже.

Але ж у книзі важливою є не лише її купівля.  Чи то я така цнотливо-старомодна?