Роман «Суккуб» Владо Жаббота мене відверто вразив, найперше тим, що читала його і поверталася на кілька сторінок назад, знову читала і знову поверталася, здавалося наче щось пропустила, не зрозуміла, не вловила якісь моменти, бо щомиті з´являлися все нові образи, герої, події… Десь на середині книжки усвідомила, що це нормально, що це лише такий собі Жаббот і такий роман. Текст абсолютно галюцинаційний, просякнутий параноєю головного героя, а від його параної здається, що параноять і другорядні герої роману, і сам читач, який, до речі, стає вже теж частиною тексту. Таке собі масове божевілля міста, яке можна порівняти з великим ліжком. Еротики також не бракує, але вона вся якась викривлена, спотворена, нереалізована, ялова… Молода зваблива жінка, наче сенс головного героя, який тягне і тягне його за собою, але вмить з´являється щось насправді важливе, що сколихує Валента і він забувається… Але усе одно жінки, жінки, жінки: «І хотів би додати, що світ прекрасний лише тому, що в нього є дівчата» (с. 57).

Назва книжки «суккуб» – лише алюзія на те, що буде заховане під обкладинкою. Суккуб – у середньовічних легендах – д´яволиця, яка вночі приходить до чоловіків і викликає у них неймовірно солодкі, еротичні сни. Окрім демонічного в романі присутні й моменти справжніх жахів: від замахів до вбивства, від крові до справжніх смертей. Іноді ця кров є якоюсь абсолютно раптовою і абсурдною, що все про що розповідає герой є нічим більше, як лише справжньою шизофренічною галюцинацією… Герой боїться, що всі його переслідують, що все довкола – велика змова проти нього, але автор не вдається до внутрішнього розкодування героя, тому все тіло тексту видається лише фантастичним вимислом письменника.

Валент дуже цікавий і колоритний герой, він виглядає спокійним та стриманим, але неймовірний потік почуттів та емоцій вирують в серці та мозку чоловіка. Дружина Валента Косміни стала для нього прототипом антижінки, бо не викликає в нього більше почуттів чи збудження, воно постійно дивиться серіали у махровому халаті, а знедолений чоловік тихо залишає її і потайки шукає нових почуттів та зваби. Його життя здається йому приреченим, що рухається за подібним сценарієм і кожен наступний день є лише відблиском попереднього, проте сам роман не викликає будь яких негативних відчуттів, він часом виглядає зовсім бурлескно і навіть комічно. «Для Валента там не було місця» (с. 163) – розпочинається один з розділів роману, але, здається, що для героя насправді ніде нема місця. Ніде. Наче реальне життя не створила ще простору для Валента. Для всіх, лише не для нього. Життя героя і трагічне, і кітчеве, бо всі параної ніби і не створюють йому якихось надмірних негараздів, він просто почуває себе героєм чорно-білого арт-хаузу.

Роздумуючи над тим чи може бути ця книга призначена для всіх, думаю, що ні, бо вона дивна… Напевно саме цим словом якнайкраще можна описати роман Владо Жаббота «Суккуб». Але можу переконати, що оце "дивна" прочитується в найкращому значенні слова. Книга неочікувана і вражаюча, незрозуміла і часом навіть огидна, але вона десь така, як зі стрічок скандинавського авторського кіно. А це не може не подобатись.