Роберт Вальзер – відомий швейцарський письменник першої половини ХХ ст. Саме книга "Прогулянка" є дуже символічною для життя Роберта Вальзера, він завжди любив подорожувати пішки, навіть минав довгі відстані власними ногами. "Ходити пішки – і правильно, і казково гарно, і згідно з найдавнішим людським звичаєм. Хоч варто мати на увазі відповідно добрий стан черевиків або чобіт" (с. 27). В українському перекладі роман письменника прогулянка вийшов в 2013 році у видавництві "Meridian Czernowitz"у перекладі відомого українського письменника Юрія Андруховича. Видавництво особливо поставилось до книги і видали її в унікальній обкладинці, ілюстрував книгу чернівецький художник Артем Колядинський. Я навіть люблю просто цю книгу тримати в руках, бо вона настільки естетична і затишна, що здається в ній промовляє кожна літера. Звісно, цього було б надто мало, якби книга була цінною лише через обкладинку, тому мова йтиме про текст. J

В травневому випуску журналу "Країна" я відповідала на питання, які мої улюблені 10 книг, саме "Прогулянка" Роберта Вальзера туди теж потрапила. Якби не знати біографію автора, то довго можна досліджувати його стиль та виклад думок. Текст затягує, наче сіті, але, водночас, він густий і важкенний, приречений і яловий, та надзвичайно талановитий і щирий. Можемо здогадуватися, що важка хвороба з якою Роберт Вальзер прожив другу половину життя, вплинула на його тексти. У сім´ї письменника спадковими були психічні розлади: один брат помер у психіатричній лікарні, а інший покінчив життя самогубством. У Роберта Вальзера також проявлялися важкі психічні хвороби, з часом все посилювались галюцинації та страхи. Роберт Вальзер часто перебував у психіатричних лікарнях, але писати не припиняв. Тепер не можна точно сказати, яким саме розладом хворів письменник, але якщо його стани супроводжувались галюцинаціями, то йшлося про важкі психози, не виключно, що і про шизофренію. Страшно це констатувати, але у цьому випадку хвороба допомагала творити надоригінально і не перейматися через неадаптацію до нормального життя. З багатьма митцями можна порівняти долю Роберта Вальзера, але, на мою думку, найбільшим прототипом є українсько-польський письменник Бруно Шульц, який паралельно творив у ті ж самі роки. Зауважую, як важко хворів Роберт Вальзер, щоб продемонструвати, що психічна хвороба не є вироком, адже автор прожив довге і цікаве життя, увійшовши в історію світової літератури великим письменником. Про себе ж Робер Вальзер казав: "Позаяк я зовсім не хворий, а навпаки – цілком здоровий і бадьорий, чого собі не тільки бажаю, але у чому нітрохи не сумніваюся, то, розмірено просуваючись далі, я дійшов до сільської цирульні…" (с. 85).

Автор написав "Прогулянку" від першої особи, прогулюючись і розповідаючи про побачене. Герой й критикує те, що довкола, і себе самого, бо знає, що теж є частиною цілого нереального всесвіту, яке, за його словами, є несправедливим, бо ж єдина дорога людини з землі на небо – могила. Його роздуми надзвичайні, власне, вся книга і є один суцільний великий роздум під час прогулянки. "Багато я дав би, навіть свою ліву руку чи ліву ногу, за те, щоб цією жертвою відновити на світі старе добре відчуття честі, задоволення старою доброю достатністю, повернути суспільству і країні оті порядність і скромність, які, на превеликий жаль усіх позитивних людей було безперечно втрачено" (с. 21).

Герой книги "Прогулянка" нагадує мені головно героя повісті Патріка Зюскінда "Повість про містера Зоммера". Містер Зоммер теж не міг сидіти на місці, а постійно ходив, так і помер, коли зайшов у річку, бо йшов все далі і далі… Роберт Вальзер не помирає у "Прогулянці", але помирає під час прогулянки. Під час справжньої прогулянки в нього зупинилося серце. "Гуляти, – була моя відповідь, – я просто змушений; завдяки цьому я оживаю і підтримую зв´язок із навколишнім світом, без чого не зміг би написати і півлітерки чи видати із себе жодної поезії віршем або прозою" (с. 70).