Весело, жваво, а головне, з гумором. Так можна сказати про збірку віршів Юрія Бедрика «Тьотя Бегемотя». Вікова категорія, визначена для цього видання – дошкільнята та молодші школярі. Та я впевнена, що коло читачів набагато ширше. Адже щирість і грайливість текстів не може залишити байдужими навіть дорослих. І що може бути краще, як не посміятися разом з дитиною, читаючи віршик. Ну от хоча б про зайчиху, яка збирала надвір зайченя:

«І зойкнула з дива: кроляче маля

Капусту нагадує, а не кроля!»

І батьки і діти зрозуміють про що йдеться. І ті, і інші згадають своє і посміються разом. Загалом, виховання почуття гумору – річ вкрай необхідна. А ще важливіше, вміти посміятися над собою, а не над іншими.

Так багато народних казок мають залякуючі мотиви, серйозні та повчальні сюжети. Ми, дорослі, загалом рідко сміємося разом з дітьми, жартуємо, а головне, переводимо на жарт проблему. А саме таким чином можна вирішити багато серйозних питань, пройти набагато простіше деякі кризові етапи розвитку.

Одним з яскравих прикладів вміння посміятися над собою є вірш «Киця у ворожки». Можливо, батькам доведеться розтлумачувати потім смисл вірша, але от самі вони точно побачать себе зі сторони.

Кожен вірш має, як на мене глибокий смисл, не зважаючи на те, що це дитячі твори, і герої теж дитячі. От хоча б «Чемний вовчик»:

«… Чудернацькі в нашім лісі

Витворяються діла.

Гляньте! Гляньте! Вовчик лізе

До найвищого дупла….

– Де ж ти лазити навчився? –

Запитали дивака,

А з верхівки їм вовчисько:

- Розумієте, - гука

І на звірів дуже мило

Позирає з висоти, -

Білка в гості запросила.

Як я можу не прийти?»

Бути не тільки чемним, але й толерантним навчає Вовчик. І нехай малеча не буде проводити паралелі з сучасним дорослим світом. Але вона згадуватиме цього чемного і гостинного вовка через десятки років.

Чудесним доповненням до збірки є «Довідничок маленького поета», де просто і весело пояснюється, як писати вірші, що таке рима, епітети, строфа, емоційність. А також дітлахам пропонують потренуватися у поетичній справі. Закінчується книга цікавою розповіддю самого автора про те, як він написав цю збірку. Чи буде це відкриттям для маленького читача, чи ні, але автор також був маленьким хлопчиком, який вірив у дива. Можливо, дитинство не покинуло його і саме через це він пише чудернацькі і смішні вірші про тьотю Бегемотю «у блакитнім шарфику, з фініком у роті…».