Третя книжка Тетяни Белімової «Трояндовий джем», яка вийшла у серії «Теплі історії» видавництва «Брайт Стар Паблішинг», пропонує читачам нові життєствердні, світлі історії тепла та людяності. Збірка цілком відповідає замислу серії, книжці притаманна саме та «душевна теплота, що стала візитівкою "Теплих історій", доброта й бажання трішки розрадити читача в нашому непростому сьогоденні».

Оповідання, яке дало назву збірці та стало її настроєвим зачином свідчить, що Тетяна Белімова у цій, третій своїй книжці, вже посутньо виписується, вдосконалює стиль, манеру письма. Звернувшись до жанру малої прози, авторка якісно випробовує можливості місткої художньої деталі, образу-подробиці. Водночас Тетяна пропонує своєму читачеві оповідь, що виростає на тонкій емоції, на інтуїтивних світлих, щемких чуттях.

Сумливий настрій від того, що пішла з життя рідна людина – закінчилося велике, таке важливе й дороге життя, пішов цілий рідний всесвіт зі своєю мудрістю, знанням, надійністю і добротою. Та по собі людина лишила добру пам’ять. Те, що дозволяє берегти спомин про її життя, її досвід родиною, близькими. Для авторки в цьому та інших оповіданнях збірки важить показати той тонкий зв’язок, який вибудовує людські стосунки, рідність. Часом цей зв’язок – у самих лише поглядах, у дрібничках, в інтонаціях, у чомусь ледь вловимому, заледве помітному, миттєвому, але такому, що народжує справжню тиху любов, порозуміння, надійність, довіру. У «Трояндовому джемі» це – зв’язок роду, жива пам’ять, яку передає старша жінка молодшій («Присвячую Парасцi Григорiвнi Дремусi»). Це жіноче вміння, інтуїція, секрет, який вловлено підсвідомо, це щось глибинно цінне та справжнє, що пов’язує із попередніми поколіннями.

Цей зв’язок роду, наступність поколінь – у болісному, важкому, але радісному народженні на світ нової людини, у першому погляді немовляти, у материнських і батьківських переживаннях, вірі у краще («Vita – життя»); у подружній довірі, взаєморозумінні, у яскравих, «кольорових» живих спогадах та добрих молодих сподіваннях («Розмалюй моє небо», «У твоїх долонях», «Стоп-кадр»), або ж у тихій турботі, теплому терплячому порозумінні двох людей, які прожили разом півстоліття («Півапельсина»); цей зв’язок – і в самому лише зародженні почуттів, але й у здатності розгледіти «свою» людину, рідну душу, надійну та чесну («Партнер для танців», «Спам (Листи вiд незнайомцiв)»; це також зв’язок із країною, рідною землею, українським світом, так чітко озвучений Тетяною в її попередній книжці «Вільний світ» («Недофарбована кімната»). Цікаво, що в сьогочасній молодій українській літературі все частіше звучить ідея так би мовити «задокументованої», «предметної пам’яті» свого роду, сім’ї – те, що передається від покоління до покоління, що є справжнім, багато тривкішим від електронного повідомлення чи статусу в стрічці новин. У книжці Тетяни Белімової для нового покоління набуває ваги та пам’ять роду, яку зберігають сімейні фотоальбоми зі старими чорно-білими фотографіями – «пожовклими кадрами минулого», листи, списані «незнайомим, зі старомодними завитульками й крендельками, почерком». У цьому ряду – також добрий живий спогад про рідну людину – старий рецепт трояндового джему; особливого, красивого секрету його приготування не вдавалося вхопити нікому, так зготувати пахучі ласощі вдавалося лише бабці Парасці, та героїня оповідання зуміла піймати і розгадати «смачний секрет».

Для історій, уміщених у цій збірці, важливе також питання, що його озвучує авторка і в попередніх своїх книжках: що зачорнює серце людини? Як лишатися світлим, зберігати душу чистою? «Де, у яких надрах нашого єства виринають злоба, нечесність, несправедливість? З якої причини виникають душевна черствість, байдужість, скупість, якщо всі ми, незалежно від нації та раси, приходимо в цей світ однаково довершеними, відкритими й чистими?» («Vita – життя»). Авторка спостерігає за тим, як людяне, справжнє, сильне зароджується у дитячій душі, як через перші, ніби й дрібні життєві випробування, формується характер, відповідальність, гідна людська вдача («Nәnә (Бабуся з Азербайджану)», «Побачити Париж i померти»). На сторінках своєї книжки Тетяна Белімова озвучує те, що, на її думку, має стати важливим у гідному житті щойно народженої людини: «Вбирай красу цього світу по краплинці, по крапелиночці відшуковуй скарби в кольорах і звуках природи, вникай, серцем відчувай рукотворну людську красу, і лише поганого, злого, недоброго із лукавою посмішечкою чи зловтішним смішком остерігайся й не приймай ніколи, хоч би чим воно себе виправдовувало, хоч якими б намірами прикривало свою ницу сутність» («Vita – життя»).

Сумливі та по-доброму щемкі, справжні, добрі миті поєднує у собі збірочка оповідань Тетяни Белімової «Трояндовий джем». Дарує гарні емоції, спонукає читача до проникливого, стриманого і тихого роздуму, лишає по собі світлі й направду «теплі враження».