Re: цензії

16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Правда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
Антивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом

Re:цензії

24.01.2017|13:43|Сергій Дзюба

Магія Азіти

У перекладах Сергія Дзюби та Надії Вишневської на початку 2017 року побачила світ книжка вибраних віршів українською, російською та перською мовами сучасної іранської поетеси Азіти Кагреман «Легше, ніж повітря».

Цю збірку ошатно надруковано в Осло, у Норвегії, в престижному видавництві «Aftab Publication». Пропонуємо вашій увазі відгук Сергія Дзюби на книжку, яка вже викликала резонанс в Ірані, а тепер із нею мають змогу ознайомитися шанувальники поезії в Україні, відривши для себе проникливу і незвичайну письменницю.

 

Ще до того, як дорога досягне кінця,

Ми закінчуємося.

Вціліє захід сонця на старенькій веранді,

Свято біля тюльпанів.

На вечірніх стеблах сплять втомлені вогники.

А ніч обов’язково продовжить красень-місяць,

Нема лише нас.

У пошуках дощі

Тиняються помаранчевими вуличками.

Дороги довші, ніж наші сни.

(«Дороги і сни», тут і далі – переклади Надії Вишневської)

 

Авторка цієї дивовижної збірки Азіта Кагреман народилася 3 квітня 1962 року в іранському місті Мешхед. А з 2006-го вона вже мешкає в Швеції, зараз живе в улюбленому, мальовничому місті Мальме. Член Спілки письменників Ірану та впливового шведського ПЕН-клубу. Має сім поетичних книжок на фарсі (перською мовою) і збірку шведською. Перекладає англомовну поезію. Лауреат почесної Премії принца Вільгельма від шведського ПЕН-клубу та Малої Нобелівської премії (Міжнародної літературної премії імені Людвіга Нобеля). Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.  

Її чоловік – видатний іранський поет Сограб Рагімі – трагічно загинув: його тіло знайшли на околиці міста в спаленому автомобілі. Досі обставини смерті Сограба нез’ясовані. Дружина надзвичайно важко перенесла загибель свого коханого, тож фактично ця книжка – її пам´ять про неординарного та благородного чоловіка, дотепного й іронічного у своїх чарівних віршах, які ми теж із задоволенням перекладали з Надією Вишневською.

Сограб відзначений престижною Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», і він дуже щиро радів цій нагороді в Україні, вступив до нашої Академії…  Поет і зараз незабутньо посміхається зі світлин – так, ніби наразі нічого й не змінилося; він знову спілкуватиметься зі своєю, такою вродливою Музою, гулятиме містом, яке вже стало для нього рідним, насолоджуючись краєвидами та свіжим повітрям, і життя триватиме вічно… Бо як інакше?!

 

Більше ні звуку,

Ні співу,

Ні погляду.

Одним-одне тіло,

Що більше не втне говорити.

Там сплять ті,

Хто був нами колись.

З-за віконець нічних

Ми себе споглядаємо:

Ми лежимо на тахті.

Поступово,

Поволі вмирали ми,

А тепер залишились у натовпі

Сорочки порожні

Поміж подорожніх.

(«Смерть»)

 

Письмо Азіти – незвично мудре, мов істина, яку неможливо вловити та збагнути одразу. Ним потрібно насолоджуватися, наче вишуканими напоями – маленькими ковточками, поступово відкриваючи для себе найсуттєвіше та найважливіше. Її душа – неспокійна, чутлива до людського горя, а водночас – легка та невагома, адже увесь час тягнеться до світла. А вірші – то справжня магія, прониклива, загадкова і неповторна, ніби музика Моцарта та Шопена, дивовижні картини моїх улюблених Шагала і Чюрльоніса, пристрасні поезії Лорки та Антонича:

 

Мені досі сниться

     Червоний велосипед

  На зеленому літньому березі

Розмаялась у воді

        Тінь мого волосся

А жмені

        Повні винограду

Дорослішати

      Рости було складно

  На колючках і камінні

Втрачати по одній барвисті скляні кульки

для дитячих ігор

І без друзяки

      Сидіти самій у провулку

А він дзеленчить у амбарі

      Фото зеленої дороги на стіні

(«Червоний велосипед»)

 

І вмить зримо бачиш велосипед, який ніби горнеться до дерева. І волосся красуні, розтріпане у воді. І соковиті грона винограду – в тендітних долонях. Заповітні дитячі мрії… Роки, які втрачаються, наче кольорові кульки, що так прикро і невпинно вислизають із рук, а ми просто не в змозі їх підібрати на тернистій життєвій дорозі. Бо вічно поспішаємо, наздоганяючи примхливий горизонт. Дорослішаємо, а потім непомітно старіємо в суєтній людській юрмі між сірих буднів і незворушного каміння.

Та дитячий велосипед, зачинений у коморі, такий начебто непотрібний, сиротливо стоїть, все сподіваючись на диво. Він – надто старомодний, аби не любити людей, нас із вами, котрі також колись були малими безтурботними дітлахами… І ти відчуваєш, що ці уривчасті, такі начебто розрізнені файли-спогади складаються в чудернацьку мозаїку, що раптом оживає, постає перед очима, немов кадри давньої кінохроніки, цілющої у своїй не вигаданості…

Пишу ці рядки, і мені вчувається дзеленькання мого чудового приятеля-велосипеда, що досі кличе мене, виманюючи проїхатися рідними просторами у звабливу невідомість, як не раз траплялося в моєму дитинстві. Тільки хіба зайдеш двічі в одну й ту ж річку? Звісно, я не почуваюся зрадником, та й того першого в моєму житті триколісного велосипеда давно немає на світі. Однак я тепер знаю, що це таке – іржавіти в старій коморі, коли ти раптом випав із гри чи то звичного, повсякденного життя.

Ось які глибоко ностальгійні асоціації навіяв мені невеликий, але такий ємкий вірш іранки Азіти Кагреман! Власне, по суті, кожну її магічну поезію можна коментувати до нескінченності. І в цьому – справжній талант великої Азіти.

 Хочу щиро подякувати чудовій перекладачці з фарсі та художниці Надії Вишневській, яка, мешкаючи у Львові, відкрила для мене іранську поезію.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери