Життя і смерть, любов і ненависть... Ці теми розкриваються у творах чи не кожного письменника. Однак Сашко Завара у романі “Песиголовець” подає їх під таким соусом, яким, у принципі, в Україні не відзначився ще жоден автор.

Із перших сторінок тексту автор постає перед читачем як досвідчений психолог, тонкий знавець людських душ. Роман починається з опису життя й побуту колись дуже популярного, а нині вже підзабутого письменника Юрка Побивана, його дружини Христини та доньок Софії та Іванки. Сашко Завара передає почуття митця, який розривається між роботою і родиною, постійно перебуває у пошуках натхнення для книги, яка поверне його на літературний Олімп, і поступово втрачає контроль над ситуацією, псує стосунки з близькими людьми. А далі автор розкриває міфологічну складову роману, яка пов´язана з життям Юрка Побивана та його родини.

Чи задумувались ви колись, звідки взялася казка про Червоного Капелюшка, яка несла пиріжки бабусі й була з´їдена вовком? Сашко Завара доклав чимало зусиль, ймовірно, навіть копирсався в архівах, аби дослідити цю тему і знайти відповідь. Автор пропонує читачеві досить цікаву легенду про людину-пса, яка колись жила на наших землях і намагалась мирно співіснувати із сусідніми племенами. Але люди, як відомо, недолюблюють тих, хто не схожий на них, не розділяє їхніх інтересів і вірувань, не хоче жити за їхніми правилами. Тому вони прагнуть підкоряти й принижувати, аби показати свою владу й уявну велич. Саме так стародавні люди намагалися вчинити із песиголовцем.

Утім, сучасні люди теж схильні до жорстокості. Так, автор описує типові проблеми дітей, що перебувають у так званому перехідному віці чи на самому його порозі. Після того, як родина персонажа роману Юрка Побивана переїжджає зі столиці до провінційного містечка, старша донька письменника Софійка Побиван стикається із труднощами у спілкуванні з однолітками. У своїй новій школі вона стає білою вороною, її відверто не люблять і постійно цькують. Терпіти знущання — це гірше, ніж просто не мати друзів. Життя дівчинки поступово перетворюється на пекло. А батьки не помічають. Бо тато намагається написати бестселер, а мама...

Сашко Завара філігранно описує почуття кожного з персонажів роману. Він показує, як поступово вмирає кохання, як зникає надія, як людиною оволодіває страх і відчай, якою болючою може бути зрада, особливо коли зраджує твій найліпший друг, котрому ти довіряв, як собі. І, звісно ж, особливе місце в романі посідає екзистенційний вибір персонажа: життя або смерть. Пожертвувати близькою людиною заради життя інших, незнайомих тобі, людей чи залишити все як є і будь що буде. А виявляється, що цей вибір — без вибору. Бо часом долю змінити неможливо. І саме усвідомлення цієї важливої істини, якому передували сумніви й душевні страждання, робить текст не тільки глибоко психологічним, а ще й філософським.

У цьому романі є все те, чого бракує сучасному українському читачеві, залюбленому у твори Кінга. Попри виразну любовну лінію, добре розкриту родинну драму, це все ж таки містичний трилер, розрахований на досить вузьку аудиторію: чоловіків і жінок, що люблять полоскотати собі нерви.

Для істинних поціновувачів жанру тут є:

- Натуралістичні описи тортур:

“Не бажаючи зрадити Асура, дівчинка вирішила мовчати. Однак вона дуже переоцінила свої сили, бо коли один із чужинців підвівся з-за столу і підійшов до стільця, на якому сиділа мати, Оленчине серце завмерло. А коли той негідник натиснув жінці на плечі, таким чином вганяючи шпичаки у її стегна і сідниці ще глибше, воно почало калатати, наче пташка, яку щойно впіймали і кинули у клітку. Мамині крики були такими гучними і жахливими, що Оленка пам’ятатиме їх довіку. Проте все це було лише початком, бо далі один із поганців зазначив, що методів примусити дівчинку говорити у них, м’яко кажучи, вистачає. І якщо вони зараз почнуть випробувати їх на жінці, то вона навряд чи дотягне до ранку.  З цими словами чоловік, який до цього чухав потилицю, узяв зі столу щось схоже на щипці і наблизився до матері. Оленка незчулася, як її вуха заклало ще одним, значно сильнішим, криком, а потім на підлогу упав шматок маминого вказівного пальця. Кров, що цебеніла з рани, стікала прямо на підлогу, яка завбачливими слугами катів була вкрита шаром свіжого піску. Білуватого, річкового”.

- Сцени вбивства, як у фільмах Гічкока:

“Вона вчепилася за його спину так, як мавпенята чіпляються за матір, коли не мають сили і сміливості ходити окремо від неї. Капітан не встиг нічого зрозуміти, як в його шию вже встромилося щось гостре. Ніякову, ніби після якогось невдалого розіграшу, посмішку, враз змінило здивування, а потім обличчя чоловіка перекосилося від болю... Чоловік хотів вивернутися із смертельного обхвату, однак це йому ніяк не вдавалося. Чотири тоненькі зубці звичайної столової виделки раз у раз входили в його горло, вириваючи з нього шматочки шкіри”.

- Деталізовані сцени боротьби з демоном і обряду екзорцизму:

“Не тямлячи, що трапилося, Юрко підвів голову і побачив, як з його кабінету виходить воно. Саме так, воно... Істота наближалася. Жовті очі рідної чоловіку плоті втупилися у Побивана, а сірі, з темно-синіми прожилками рученята потяглися до його обличчя. Потороча зробила до нього невеликий крок. Потім ще один. Цієї миті письменник був ладен продати душу дияволові, аби лише не бачити наслідків своїх дурнуватих егоїстичних амбіцій. І зараз така угода була б доречною, адже диявол був поруч”.

І, звісно ж, тут є добре прописані інтимні сцени. Будьмо відвертими, в сучасній українській літературі навіть секс не кожен ладен описати красиво.

Усі епізоди, написані рукою Сашка Завари, викликають безліч зорових образів. Коли ви дочитаєте книгу, ймовірність того, що у вас мурашки побіжать по спині, досить велика. Бо завдяки таланту автора читач опиняється в епіцентрі подій, в одній кімнаті з персонажами книги, бачить те ж, що й вони. І він достеменно знає, як калатає серце людини, яка от-от може стати жертвою монстра.

Так, деякі сцени виглядають списаними з відомих фільмів (наприклад, коли чоловік і жінка у найкритичніший момент віддаються почуттям, бо страх перед смертю, як відомо, впливає на інстинкт продовження роду. Цей епізод поціновувачі паранормального вже могли побачити у відомому серіалі “Charmed”/ “Зачаровані”). Але загалом сюжет є досить оригінальним, незаяложеним. До того ж, побудовано його на цілковито українському тлі. Автор демонструє обізнаність із суспільними реаліями в Україні, із ситуацією на українському книжковому ринку (бо ж його персонаж — письменник) і з народною творчістю (міфами й легендами, поширеними на Прикарпатті).

Насправді в сучасній українській літературі — брак якісного горору. В нас є безліч любовних романів, активно розвивається наукова фантастика, видається дедалі більше детективів і дитячих книжок. “Песиголовець” — це саме той роман, який покликаний задовольнити потреби найвибагливішого поціновувача містичних трилерів із напруженим сюжетом. Проблема тільки одна: якісний жахастик — як наркотик. Постійно хочеться ще.