На жаль, не  завжди перекладачам це вдається. Нерідко переклади в них виходять непоказні, недосконалі, особливо поетичних творів, а ще мають властивість  бути схожими  на вірші самих перекладачів.

Мушу зазначити, що  перекладати Марину  Цвєтаєву — справжній подвиг. Її поезія, проста на перший погляд, насправді глибока, як океан. І, як правило, більшість перекладів її віршів (а за них бралися неабиякі відомі поети не тільки колишнього Радянського Союзу) — невдалі. Для порівняння візьмемо дві строфи з її вірша:

        Откуда такая нежность?

 Не первые — эти кудри

 Разглаживаю, и губы

 Знавала — темней твоих…

        Еще не такие песни

 Я слушала ночью темной

 (Откуда такая нежность?) —

 На самой груди певца…

Ось як їх переклала білоруська поетеса Валентина Аколова:

        Любасць адкуль жа такая?

 Не першы раз лашчу скроні,

 Вуснамі вусны чакаю,

 І ад вясны ў палоне…

       Песня слязу выракала.

Ноч па вуголлі хадзіла.

       (Любасць адкуль жа такая?) —

       Голас твой разбудзіла.

      Як бачимо, В. Аколова заримувала те, що Цвєтаєва не захотіла в оригіналі довірити римі, а підпорядкувала тільки ритму. Білоруська поетеса, на мій погляд, написала свій власний вірш за мотивами поезії Цвєтаєвої. Це не  переклад,  тому що від оригіналу мало що залишилося. А ось переклад цього ж вірша Марії Слободяник:

         І звідки така ніжність?

  І кучері ці — не перші

  Розгладжую я, і губи

  Я знала — темніш твоїх…

         Пісні й не такі дивні

  Я слухала в ночі темні 

  (І звідки така ніжність?) —

  На грудях того співця…

     Вірші Марини Цвєтаєвої в перекладі Марії — тонке мистецтво ювеліра. Вона з такою делікатністю, повагою до автора, чиї твори обрала для перекладу, з такою обережністю до слів, рим і ритму досягає того, що  поезія, створена іншими мовами, українською звучить як рідна. Марія перекладає дуже близько до оригіналу, зберігає ритмомелодику і нерв кожного вірша автора (сама Цвєтаєва називає їх “маленькими чертями” і порівнює з “драгоценными винами”, у Марії вони – “наче бісенята” і як “витримані вина”), де гостра іронія перемежовується з тайнописом жіночої долі та нерозумінням найпростіших життєвих речей, де проявлена «інакшість» її стилю та сутності.

     Вразили перекладені Марією Слободяник вірші Адама Міцкевича. Біль пульсує, наповнює жалістю і скорботою серце... Але тим не менше їх хочеться читати і перечитувати. Наодинці, вдумуючись в кожне слово... Читати  вголос  разом з духовно близькою людиною, смакувати  особливостями  поетичної мови польського автора.

     Головною метою перекладу є прагнення досконалого відтворення літератури-реципієнта, тому можна тільки радіти, що молодь цікавиться поезією інших країн, перекладає її, збагачуючи рідну культуру, оволодіваючи таємницями творчості і просто на очах перетворюючись на справжніх магів високого слова.