Зрозумілою мовою, відповідними художніми засобами, динамічно й захопливо – так потрібно відкривати сучасному читачеві нашу історію, тісно переплетену з життєписами видатних людей кожної епохи. Крізь призму життєвих подій відомої особи створювати картини тогочасної дійсності, побуту, політичних обставин. Саме за дотримання цих умов художній твір на літературно-історичну тематику має всі шанси бути прочитаним і позитивно сприйнятим читачем.

Не можемо стверджувати, що українська література відчуває брак романів і повістей про життя та творчість письменників минулих століть, зокрема, таких класиків, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Маркіян Шашкевич та інших. Біографічні розповіді є, написані вони і в період соцреалізму, і в часи Незалежності. Це – художні та публіцистичні твори. Безумовно, така література потрібна, оскільки розширює читацький погляд на того, чи іншого автора, наближає до умов, що формували світогляд письменника, впливали на події його життя. Головне – писати цікаво, відкривати нові, не відомі досі факти, подавати їх не як звичайну констатацію. Саме про таку історико-літературну книжку, що побачила світ у 2019 році в київському ВЦ «Академія», хочемо згадати.

Автор повістей про відомого закарпатського силача Івана (Силу) Фірцака, легендарного розбійника Пинтю, публіцистичних книжок про Олександра Духновича, Адальберта Ерделі, останнього опришка Миколу Шугая – письменник Олександр Гаврош – в романі «Донос» зробив спробу розкрити українському читачеві причини, через які Геній українського народу – Тарас Шевченко – був засуджений до заслання в киргизькі степи. Роман має дві підназви: «Розгром Кирило-Мефодіївського братства. Психологія зради».

Основна інтрига роману зав’язується під час зустрічі й розмови загадкового «письменника-белетриста» з таким собі здеградованим нащадком містечкового збіднілого дворянства Олексієм Петровим, який – виявляється – у свої студентські літа був особисто знайомий з Тарасом Григоровичем Шевченком. Це знайомство припадає на середину ХІХ століття.

Події 1846-1847 рр. викладені поступово із зазначенням дат і стосуються учасників так званого «Україно-слов’янського товариства», більш відомого в історії, як «Кирило-Мефодіївське братство»: Миколи Гулака, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра Навроцького та інших. Постать поета Шевченка змальовується в контексті життя киян в часи одного з найжорстокіших царів російської імперії – Миколи І. Якщо розкривати історичне тло, необхідно підкреслити, що утиски, яких зазнавали поневолені народи України, Білорусі, Литви, Польщі, закономірно викликали національний спротив, організаторами якого виступала свідома частина кожної нації – інтелігенція. Утворювалися таємні товариства, обговорювалися всі можливі форми боротьби: від мирних реформ до масового повстання.

Життя Тараса Шевченка в Києві було насичене: і він сам, і його твори мали неабияку популярність, особливо серед студентів. Молодь захоплювалася генієм з народу, який писав народною мовою, чим пропагував рідне слово. Як відомий художник і випускник Академії мистецтв в Петербурзі, він обертається також в аристократичних колах, спілкується з «великосвітськими дамами». Проте, в якому б товаристві не перебував Шевченко, він завжди залишається собою. Його мова багата, пересипана народними прислів’ями та приказками. Олександр Гаврош намагається показати молодого Тараса Григоровича в різних ситуаціях, розкрити його щиру і сміливу вдачу. Цікавими є різні моменти: і коли Шевченко під виглядом «виходу на етюди» спостерігає за етапованими поляками, і коли викуповує в гицля нещасного бездомного собаку… Це саме ті яскраві мазки в портреті Шевченка-людини. Таких моментів у тексті достатньо для формування цілісного образу.

Проте, не лише на Шевченкові зосереджується увага автора. Читач має можливість ближче познайомитися зі звичайними мешканцями тогочасного Києва, аристократами, чиновниками, навіть – маргіналами з Козиного болота, побачити картини життя та побуту мешканців столиці, пізнати їх звички та звичаї.

І що особливе в романі – не Шевченко виступає головним героєм, а саме та людина, яка, чи то через гени батька-жандарма, чи через заздрість до чужого успіху, чужого таланту та популярності, зробила ниций вчинок – зрадила і зруйнувала життя подвижників нації, що мали необережність довіряти співвітчизникам. День за днем, невеликими штрихами розкривається поступова деградація особи без глибоких моральних засад та патріотичного стрижня. Жадібність і заздрість – ось дві причини, які стають підвалинами підлості. Прагнучи вирватися із сірості, безгрошів’я, чи в марнославних мареннях, людина, що ніколи не була благородна душею, здатна переступити через будь-які етичні засади, посягнути на святе, зламати долю і товаришам, і батьківщині.

Роман Олександра Гавроша, водночас, і повчальний, і пізнавальний, адже відчувається, що автор ретельно дослідив джерельну базу, архівні та описові документи середини ХІХ століття, спогади сучасників, листування видатних українців.  Тому, розповідь надзвичайно змістовна, об’ємна, можна сказати, навіть із вдалим поєднанням жанрових особливостей детективного розслідування з психологічним аналізом. Сюжет подається в характерному для О. Гавроша жвавому, лаконічному стилі, із майже реалістичним змалюванням характерів, побуту, пейзажів.

Книжка не має вікових обмежень, тож буде цікавою всім, хто не байдужий до історії та літератури України, хто цінує рідне художнє слово.