Уявити життя на планеті, поверхня якої вкрита бетоном та асфальтом, а міста сховані під землю, дуже важко… Про відсутність квітів, дерев, співу пташок вже й не йдеться. Дякувати Богу, це не торкається нашої з вами Землі, хоча… Така перспектива може замайоріти на обрії, якщо людство не опам’ятається і не почне змінюватися. І насамперед – внутрішньо.

Про кришталеві зернятка мудрості

Згадана казкова історія має п’ять розділів. Кожний з них насичений несподіваними сюжетними «розворотами». Тому читається легко і залюбки. Особливо сподобається тим, хто до безтями обожнює фантастику. Цей жанр чудовий, адже з його допомогою можна «достукатись» до найчерствішого серця. Принаймні, мені так здається. Бо ж будь-яка казка несе в собі сакральну інформацію, яка сконцентрована, мов те світло у сяйві невеличкого камінчика з гірського кришталю. Щоб кришталь засяяв всіма гранями, потрібне сонце або й навіть місяць. І ще одна важлива деталь. Для зчитування головного посилу, який вкладає у текст письменник, треба мати не лише бажання захотіти читати, а й бути готовим до сприйняття написаного. Це вкрай важливо. То тільки на перший погляд для декого може здатися, що казка, як така, у своїй суті легкодоступна, особливо у процесі її творення. А у мене з цього приводу відразу запитання. Чи багато наскладала у свою кишеньку ваша дитина або й онука отих сяйливих кришталевих зерняток мудрості, які несуть у собі наші казки, притаманні нашій ідентичності? Завбачливо передбачаю відповідь, адже теле (та ютуб) канали рясніють мультфільмами, здебільшого іноземного виробництва, які не несуть у собі нічого доброго і людяного.

Про духовну чистоту серця

Тож згадана казка тернопільських авторів, яка у свій час вже була інсценізована місцевим академічним театром актора і ляльки, завжди залишається і залишатиметься значимою і затребуваною. Адже вона несе у собі найголовніше – загальнолюдські цінності про любов до рідної землі; про повагу до старших; дає відповідь на питання чому треба робити добро? Наголошує на бережливому ставленні до природи, розповідає про вірність друзям. Інтрига починається з перших сторінок, коли на галявину приземляється космічний міжпланетний корабель і звідти виходять дідусь із хлопчиком. Зупинка не була запрограмована Великою радою, яка керує їхньою планетою. Її, всупереч планам нагорі, самовільно здійснив старший чоловік, аби, на прикладі нашої Землі, показати онукові всю красу і велич Божого творіння, без існування якого людина перетворюється на… робота, що й сталося з хлопчиком та його ровесниками. Відтак у них зникли будь-які відчуття і почуття, зрештою «закам’яніли» серця . Тож дідусь поставив за мету навчити хлопчика слухати… серцем. А зробити це можна було тільки тут, на Землі, в епіцентрі розкішної природи, коли все довкола квітує і «проізростає» (за Довженком). Бо якщо «… серце сліпе і глухе», то не допоможуть жодні навушники. Яскравий приклад із пташиним співом. Його хлопчик сприймає як радіоперешкоди, а для себе визначає, що птахи – це «маленькі летючі апарати, що можуть легко змінювати напрямок польоту і рухатися з різною швидкістю незалежно від запрограмованості». Або як вам таке. Замість імені у хлопчика код РХ-03-807-А, в якому зберігається вся про нього інформація. Звичайний подих вітру, який «сколихнув віти дерев, квіти» для прибульця це «Швидкість вітру – 6 метрів за секунду. Коливальні рухи дерев та квітів утворюють шум силою 10 децибел». І це ще не все. Ось яку характеристику «видає» Ультрик (ім’я йому дають нові друзі), коли руйнується завчасу підпилений місток: «Я натиснув із силою 22 кілограми 350 грамів, і «Ласкаво прошу» зникло…». Друзі переконують Ультрика в тому, що жити без квітів, без дерев і без віршів про них не можна, натомість пропонують йому взяти на свою планету насіння квітів. Коротенькі, але влучні характеристики прибульця, справжня письменницька знахідка.

Про зустріч із веселкою, яка співає

Несподіване знайомство дарує Ультрику зустріч із веселкою, про яку йому розповідав колись дідусь. Почути спів веселки – було за  щастя. Ці бентежні миті розчулювали серця найзапекліших, а ще – наповнювали їх новим змістом: любов’ю, милосердям, вірністю, добротою… То й не дивно, що вірш про красу довколишньої природи, якого з ходу придумав Михайлик, «зачепив» Ультрика «за живе»: «Від цих двадцяти семи слів віє теплом. Як ти їх так тепло сказав?». Щоб почути спів веселки, Ультрику разом із Михайликом доведеться пройти несподівані випробування. Але ж яка тоді казка без них?! Щоб глибше розкрити і підсилити головний месендж тексту, автори вдаються до символіки: серця і веселки. Образ останньої не залишить читачів байдужими. Веселка на небі і веселка… в душі – абсолютно різні речі. Та й хіба таке взагалі можливе? Звісно! Позаяк існує шість ворогів людини (жадібність, гнів, хіть, заздрість, лінощі, пиха), то нам може здатися, що стати володарем веселкового стану душі практично не можливо. Але ж завжди є винятки. У даному випадку мова про дітей. Недарма дідусь покладає великі надії на Ультрика, адже в того все ще попереду і йому до снаги повернутись на планету іншим, аби її врятувати. І вже вкотре переконуємось: змінюємось самі, змінюється все довкола. Невеличкий відступ. Врешті решт, що означає бути самому веселкою? Це коли всі ваші енергетичні центри (чакри – санскр.) цілісні. У них різна гама кольорів, але коли вони зливаються в єдиний спектр, то стають світлим сяйвом. Аура так само. Тоді така людина свята. У неї відсутні згадані шість ворогів, вона цілісна (синергетична) з Творцем. Про таких кажуть, що вони світяться із середини.

–      Тільки не рахуй кольори та відтінки, коли дивишся на квіти, –  підказав Михайлик.

–      А що робити? – запитав Ультрик.

–      Ти лише дивися на них. Довго-довго, пильно-пильно. І слухай своє серце. Зрозумів?

До слова. Перед вами зразок класичної медитації плюс кольоротерапія.  І все в одній казці! Два в одному.

Кмітливий читач мав помітити, що веселка заспівала у кількох випадках: коли друзі врятували одне одного з біди і у них з’явилась віра у чесну дружбу; коли діти відремонтували зруйнований місток і взялися за руки; коли назвалися дітьми веселки. До речі, про руки. На Сході кажуть, що руки – це продовження нашого серця. Уявляєте, що відбувається, коли беремось за руки? Наші серця об’єднуються і стають одним великим серцем. «Земні пригоди Ультрика» – чудовий приклад для наслідування школярам, і не лише їм.