Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника

Re:цензії

30.01.2024|14:46|Валентина Семеняк, письменниця

Ключ до пізнання – у назві

На струнах глосарію / М. Назар. – Тернопіль, 2023. – 144 с.

Структура цієї книжки багатовимірна і стоголоса, бо промовляє до читача емоціями і вібраціями понад ста творчих сердець, до яких звернулася тернопільська письменниця Марія Назар у своєму поетичному дослідженні. Кажуть, що словами можна створити пейзаж…власної душі, а інших? Виявляється, також. Однак це не всім під силу, бо така важлива праця потребує надто тонкої і чутливої натури, аби впоратися із замисленим. Авторці «На струнах глосарію» працелюбства не позичати. Кожний її новий літературний проєкт – це, насамперед, цікаві пізнавальні невичерпні глибини, які стають інтелектуальною «їжею» для тих, хто її шукає, прагне і потребує.

Кожне мовлене  чи написане  слово сприймаю в особливий, зрозумілий тільки моїй душі, спосіб, якому вже давно не маю жодного пояснення. Може й тому не всі написані іншими людьми тексти (жанровість не має значення) не завжди сприймаю і через те – не можу читати. Коли це так відбувається, то вони «протікають» повз мене, як морський пісок поміж пальці. І це, насправді, дуже добре, бо неможливо тримати в собі енергію слів, які холодні і бездушні, які не гріють, не живлять, не зцілюють, не… Натомість – відштовхуються і розчиняються десь поза твоєю свідомістю, не захаращуючи підмурівок вже давно сформованого твого невидимого єства, яке наснажене вищим «Я», що веде тебе, підказує, спрямовує, зрештою (залежно від ситуації) – рятує. Отже, які важливі наративи закладені авторкою у згаданій назві книжки? Це дуже важливо, бо саме тут криється ключ до пізнання написаного. Не можу оминути, адже у кожному слові променіє енергія тисяч інших слів і всесвітів. У самому слові «струнах» є абсолютно протилежні за семантикою слова, які несуть у собі ту, чи іншу вібрацію. Труна – замкнутий простір – і це зовсім не те, про що ви щойно подумали, бо це слово німецького походження й означає скриню або ящик. У скрині зберігали різного роду скарби. («Бо рідна мова – це ключі до скрині» за Марією Гуменюк). Скриня була символічною «намистиною» на умовній нитці між минулим і теперішнім – родоводами. Перш ніж стати словом «струна», у ньому, немов у квітковому пуп’янку, розбруньковується інше – руна, що у давньоруській означало – таємні знаки, котрі зберігали у собі певну інформацію про світобудову, якими користувалися давні волхви. У слові глосарії (від латинського), відлуння голосу пращурів різних епох. А ще – арії . Ті самі світлі і шляхетні, що у різних мовах віддзеркалюють не зовсім тотожні поняття. Якщо латиною – це корінь, то мовою санскриту означає буквально «іди і дій» . «На струнах глосарію»  – це дивовижний енергетичний синтез випромінювання різних світлоносних вібрацій (крізь структуру сформованих поетичних текстів у єдине ціле), з імпульсивним звучанням різновідтінкових тематичних посилів. 

До нових ще не пізнаних горизонтів і вершин

У запропонованому глосарії воєдино зібрані такі поняття як душа, маленька батьківщина, життєва вісь, материнство, рідна мова, таїна слова і призначення поета, а над усім цим виокремлюється  невблаганний час. Є над чим поміркувати! На перший позирк він ніби й окремішній (час), але насправді тче невидиму сув’язь, яка породжує самодостатню і непорушну об’єднуючу  цілісність. Бо час – це Бог, який всередині нас, а ми – в ньому. Недарма мудреці наголошують, що час – це Бог, не розтрачуйте його намарно. «Вириваючи» із поетичного контексту уподобаного поета вагоме чотириряддя («Не хміль вона, не смутку переднівка,/ Не дзвін слизького, мов линок, гроша,/ А тиха на околиці домівка,/ в якій живе всамітнена душа». Богдан Бастюк  «Поезія»), Марія Назар дає йому ще одне нове невмируще життя, яке розквітає шістнадцятиряддям: розлогішим, багатограннішим, філософічно заглибленнішим. І цей безмір (під час прочитання) як ніби розширює твою свідомість, відтак збагачує світобачення до нових ще не пізнаних горизонтів і вершин. Немає сенсу цитувати згадані новостворені шістнадцять рядків (у даному випадку треба брати до рук саму книжку і читати), хіба що останню строфу цієї глоси: «Невтомна і примхлива є достоту./ У решеті надбань горить свіча./ На денці слова – тайна горизонту, в якій живе всамітнена душа». Саме так і не інакше, адже істина в глибині (veritas in profundo), а там мир і спокій, тиша. Не перестаю вже вкотре повторювати про те, що Бога можна почути тільки в тиші…

 Тому одкровенням – вінцем стають нетлінні рядки із глос, почерпнуті із строф письменників Наталі Віргуш («Знаходьте в душах зцілені слова»); Івана Гнатюка («В моїй душі – Тарасів заповіт»);  Василя Дерія («Вмирає тіло, а душа живе»); Світлани Дзудзило («Зітри з душі скорботу дерев’яну»);  Богдани Дурди («Бо земля – то є наша душа»);  Богдана Кушнірика («Про душу треба піклуватись»), Омеляна Мацьопи («… й болить душа невтішна»); Василя Погорецького («Та не створить її в грішній душі»); Івана Потія («Підняти душу із колін»), Іванни Тарас («Цвіте душа, мов серце янголине»); Анастасії Триш («Коли душа відправиться в політ»)  тощо. Ще раз про всамітнену душу. Мене (так само як й іншого письменника Валерія Шевчука) завжди цікавив внутрішній світ людини, її прагнення знайти і зберегти загальнолюдські моральні чесноти. Згадана книжка Марії Назар якраз про це.

Неосяжний космос її власної душі

Згадуючи  про «Поета праведного дар» (Володимир Бринь), пригадую світлої пам’яті Арсена Вікарука  з його «Чотирниками», де він наголошує приділяти велику увагу написаному: «Самі свою відвіюймо полову», аби не сталося так, як застерігає Ірина Дем’янова: «Фальшивий час породжує слова без іскри в слові». «Яку б я книжку написать хотів?» – запитує сам у себе Сергій Лазо і відповіді прописує у наступних рядках, які майстерно «підхоплює» авторка глос, творячи нові світи і галактики: «І буде в ній краса у гронах барв,/ Яка непевність подолає злісну». Заодно із поетом й інші: Галина Сливка: «Відчути прагну я життя у ритмі слова»; Володимир Хом’як:  «Шукайте музику в словах».

Зрозуміло, що відбираючи поетичні тексти для написання глос, поетеса, маючи добрий естетичний смак, керувалася власним світобаченням і філософічно-аналітичним складом розуму, сміливим темпоральним мисленням, які визначають її громадянське сумління. Тому у запропонованих строфах вчувається не лише  екзистенційна напруга буття, а й неосяжний космос її власної душі. Для Марії Назар має значення емоційна барва слова: неповторна говірка, афористичні вислови, лексична і стилістична колористика, широка палітра художніх засобів, романтично-крилаті рядки. 

Значна частина глос розкриває сутність життя і призначення людини у цьому світі. А відштовхувалася у своїх поетичних міркуваннях письменниця від віршів Володимира Бойка («В житті»),  Степана Будного («Радісно жити»), Івана Горбатого («Ствердження світу»), Галини Гордасевич («Щаслива бджола»), «Василя Драбишинця («Планетарний рух»), Галини Запорожченко («Щаслива»), Надії Кулик («Настанова для сина»), Раїси Обшарської («Хліб-сіль…) та інших. Поміж цими виокремленими темами викристалізовуються інші, надзвичайно важливі, які торкаються внутрішнього стану кожного: віри, надії, любови, рідного краю, України (Степан Алич-Мокрій, Богдан Андрусяк, Роман Лубківський, Гергій Петрук-Попик, Леся Романчук, Василь Савчук, Олег Смоляк, Павло Старух, Петро Тимочко, Борис Павлівський. Зараз, під час війни, вони актуальні як ніколи. Бо чого вартий той, у кого збіднене і виснажене духовне осердя… Під пильним  і прицільним «об’єктивом» серця Марії Назар, рядки згаданих поетів оновилися і зазвучали по-новому. Слід розуміти, що з віршами працювала справжня професійна майстриня слова, яка представила широкий поетичний спектр. 

Хочу звернути увагу на низкуінших авторів у цій книжці (Ольга Атаманчук, Ігор Бережний, Наталія Близнюк, Надія Бойко, Тамара Гнатович, Ярослав Дзісяк, Оксана Дяків, Зіновій Казьо, Левко Крупа, Любов Малецька, Богдан Манюк, Володимир Мацикур, Лариса Миргородська, Галина Музика-Дричик, Мар’яна Рудакевич тощо), котрі торкаються категорії часу. Це особлива пізнавальна значимість, яка відкриває перед нами планиду кожного з них: випробування, гарт, досвід. Промовиста назва книжки «На струнах глосарію» свідчить сама за себе. Занурившись у її читання, читач стане свідком творення одночасно трьох світів: минулого, теперішнього і майбутнього. З Богом!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

10.04.2024|14:36
Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
08.04.2024|17:57
9 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
08.04.2024|13:56
Війна та нові співбесідники для України
08.04.2024|13:54
Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»
05.04.2024|16:06
У ВСЛ виходить новий роман Юлії Чернінької "Спадок на кістках"
04.04.2024|17:19
Анатомія Шонди Раймс, або Як уникнути покарання за серіали? Лекція від кінокритикині Катерини Сліпченко
20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»


Партнери