Переписані вручну, набрані на комп’ютері покійним сином Пушиків Орестом, ним підготовлені і передані до друку його дружиною листи Юрія Шкрумеляка, відправлені дописувачем в основному із заслання в таборах Печори, увійшли до видання «Листи з неволі», упорядниця якого — Мирослава Гордєєва-Мельник. Книжку складають 124 листи, позначення окремих як 28а, 66а, 71а, 101а, 101б, 111а, 120а та упущення 24, 29 і 109 збільшує їх кількість до 129, окремі вказані під знаком питання (28?, 38?, 49?, 60?, 70?, 74?, 90?), надіслані поетом-січовим стрільцем до Олекси Пушика, окремі із них від дружини Марії, деякі — спільні. Про «велику і правдиву приязнь» Ю. Шкрумеляка свідчить не лишень наявність у вступі листа апелятивів сердечності, щирості («Близький серцю моєму, Дорогий Друже!», «Незабутній Друже Олександре!», «Дорогий і коханий Друже!»), принагідної подяки за матеріальну допомогу: родина Пушиків надсилала харчі за можливості, а й те, що письмова комунікація у формі листування несе моральне та духовне зцілення («Маленька карточка, а скільки приспаних струн заторкала вона в моєму серці!»).

Протягом десятилітнього заслання на Республіці Комі Юрій Шкрумеляк перебував у складному становищі, для поета-січового стрільця з чуттєвою душею матеріальна підтримка родини Пушиків несла значну моральну підтримку, яка не дозволяла надто зациклюватися на внутрішніх переживаннях: «Ваші дари представляють не тільки велику матеріальну цінність, але й високу моральну вартість для мене і для тих, з ким я ділюся всім, що маю». Здебільшого листи не є лаконічно-фрагментарними, описи тяжіють до повноти розкриття, вони сповнені максимальної віддачі автора, душевної теплоти, незавуальованої професійним зв’язком, натомість теплота письмової комунікації позначена дружньою підтримкою: «Я певен, я вірю, що в щирих дружніх бажаннях скривається велика суггестивна сила, що цілком певно помагає людині, на яку ті бажання спрямовані». Ю. Шкрумеляку не вистачало звичної йому літературно-редакторської діяльності, тому листи пересипані поезіями, мають відтінок ліричної сповіді, в описах очікування звільнення трапляються фрагменти щирості, багатої на емоційний стержень: «Мої листи повні абстракції, загальних почувань, бо звідси й важко писати щось багато конкретного...», а також: «...я лину, наче птах невидний через верхів’я гір, через глибокі ріки у рідний край, шукаючи для серця відпочинку, для духа насолоди і для очей потіхи», — останній наведений епістолярний фрагмент уособлює сповнення ліричності манери листування.

Для перенесення видання «Листів із неволі» до обширу одного із перспективних, що містить добротний матеріал для наукової проєкції, йому необхідна фахова підготовка, що полягає в подачі коментарів, що декодували б приховані деталі, які блокують легкість сприйняття читача — навіть пересічного. Якісні приміткові вставки щодо мовних особливостей — листи подано без внесення коректорських правок, зі значними стилістичними відхиленнями автора — дали б змогу говорити про ретельний підхід до епістоли і про турботу за її вихід у світ. Йдеться не про втручання в листи з метою редакторського шліфування — «чистота» подачі уможливлює максимально повне входження як в аспекти стилю автора, так і в тонкощі його психосвіту, — а про спробу розкриття текстових сегментів епістолярію, що найбільш яскраво відтворюють постать — і дозволяють наблизитися до неї — як особистість із виразними індивідуальними рисами, проявлені в листах. Бо книжка — це результат, що залишається, і очікувати, що вона «мала би зацікавити і мовознавців», марно і безнадійно, якщо враховувати ставлення до епістолярного дискурсу.

Ще один не менш важливий момент: біографію Ю. Шкрумеляка відтворено з використанням невідомих інтернет-ресурсів, що знову ж таки відштовхує потенційного читача, підриваючи його довіру, незважаючи на цінність наповнення. Переднє слово не просто виконує функцію «вступу» — воно вказує на цінність книжки для історії літератури, її потенційне місце, водночас прокладаючи місток читача до бажання занурення в її простір без сумніву в потребі цього, натомість репрезентація перефразованих фактів з  відкритого доступу підриває підвалину читацької переконливості.

Таким чином, задум видання «Листів із неволі» прокладає шлях до ще однієї невідомої постаті з індивідуальним епістолярним — галицьким — стилем, оскільки листи віддруковано з передачею орфографії та пунктуації оригіналу, доповнюючи обшир епістолярності спадщини XX століття (листування зафіксоване хронологічним проміжком 1946-1965?, рік відправлення останнього листа під знаком питання), і дає змогу проникнути в непросту долю Юрія Шкрумеляка, творчість якого залишається малошанованою, досі детально не вивченою.