Дитяча творчість — це дуже серйозно, саме вона є рушієм прогресу, в ній закладено майбутнє нації. Як це пояснити сусідці, що кричить на дівчинку, або мамі, яка не дозволяє дитині працювати фарбами? Як сказати про це впевненому в собі педагогу, що роздає усьому класові однакові шаблони голови і вимагає намалювати автопортрет! Мені довелося бути на такому уроці. Цим дітям важко буде стати творцями. Творцями в будь-якій професії.

Діти по-своєму бачать світ. Їхнє «невміння» у розумінні дорослих передати задумане переростає у відкриття. Дитина створює своє доти, доки хтось із дорослих не підсуне розмальовку і не скаже, що вона не вміє малювати правильно. І ось тоді дитина починає сумніватися в усьому. Боятися площину, яку до цього просто не помічала. Площиною для зображення слугували стіни, підлога — все, що потрапляло під руку. Добре, якщо поруч є людина здатна похвалити дитину, а якщо ні?!

З дитинства з´являються невпевнені в собі люди, невдахи, а також люди жорстокі.

Відомий мексиканський художник Дієго Рівера згадував, що він став монументалістом тільки завдяки мамі, яка дозволяла йому робити на стінах дитячої кімнати все, що він хоче.

Види образотворчого мистецтва дітям розкриваються поступово. З графікою вони знайомляться з самого раннього дитинства. Вона для них щось рідне й близьке. Графічним матеріалом є все, що потрапляє дитині до рук і залишає слід. Це може бути олівець і мамина губна помада. Головне тут сам процес творчості. Де це відбувається дитині в ту мить неважливо. Пам´ятаю, як довго ми не хотіли розлучатися зі шпалерами прикрашеними карлючками старшої дочки. Помінявши їх на нові, ми зрозуміли, що вони призначені для графічних робіт молодшої.

Із живописом діти знайомляться тоді, коли починають писати фарбами. Це може бути гуаш або акварель. Ось де можна виразити свій настрій і почуття! Тоді і народжуються широкі натури, люди емоційні, які до болю відчувають навколишню красу.
Живопис схожий на музику. А музику діти люблять слухати із раннього дитинства. Уміння писати фарбами чарує дітей, і це чарівність йде з ними у доросле життя.

Своїх дітей, зараз онуків, а також учнів з самих перших занять з живопису я привчала працювати на великих форматах. Великими пензлями і гарними фарбами — на це грошей шкодувати не треба. Великий пензель дозволяє сміливо і рішуче наносити фарбу, а разом із ними вихлюпувати емоції. Емоції бувають різні. Дитина не завжди може поділитися з дорослими тим, що її хвилює. Не від своєї скритності, а частіше через те, що не завжди може сформулювати, що її хвилює, адже страхи бувають різні. А ось паперу можна розповісти все. Тому творчі, підкреслюю творчі, а отже самостійні роботи у дітей різні за композицією, за колоритом, за розстановкою акцентів. Все, як і у дорослих художників. Спокійні і експресивні, світлі й темні, радісні й сумні. По роботі можна визначити стан дитини і допомогти їй. Творчість, окрім свого естетичного впливу, здійснює ще й психотерапію. Не випадково живописом лікують деякі захворювання.

Мої онуки із прикрістю мені розповідають, що у школі отримують з малювання не дуже гарні оцінки і показують мені книжки-альбоми —  так звані підручники з малювання. Їм незрозуміло, чому вони повинні змальовувати чужу картинку —  зразок. До того ж намальовану дорослими. А малювати вони повинні в тому ж підручнику, на поганому тонкому листку маленького формату...

Мої онуки дивуються, чому їхні живописні роботи, зроблені ними самостійно, не виставляють у школі на стенді, а експонують роботи дітей, зроблені за допомогою батьків чи повністю намальовані дорослими. А адже це стенд дитячої творчості!

Їм — учасникам виставок дитячого малюнка, які дуже часто бувають у музеях, відвідують різні виставки, і які мають щодо цього свою думку, незрозуміло чому так відбувається, адже вони ще маленькі.

Тому я даю їм великий аркуш паперу і кажу: малюйте! І вони малюють, а під час роботи у них починають блищати очі —  вони щасливі. Ви бачили як блищать очі у дітей, коли вони займаються творчістю? Та що там у дітей, а у дорослих?! А обмежений шкільний формат до чого? Для чого взагалі потрібні такі уроки образотворчого мистецтва? Виховувати слухняних і зручних людей, які не мають своєї думки?

Ми часто ставимо запитання, чому Україна за рівнем життя на одному із останніх місць у світі, а Японія – на одному із перших. Чи не тому що у японських дітей у школі щодня є уроки творчості — живопис, дизайн, орігамі?

Звісно, це питання непросте, воно залежить від багатьох факторів. Але я впевнена у тому, що з самого раннього дитинства, з ясельної групи, на уроках творчості, з дітьми повинні працювати фахівці — художники, музиканти. Наших дітей не треба робити дорослими завчасно. Дитинство —  це найцінніше стан людини, і найскладніший, адже у дитинстві людина формується як особистість.