Любителів екзотики завжди тягнуло на південь: до океанського узбережжя, нескінченних пісків, озер із рожевою водою, садів, що виростають на червоній землі, свавільних лісів, де рослини навіки сплітаються між собою стовбурами і кронами..

Такі відкриття можливі, якщо відмовитися від стереотипів. І якщо ми хочемо, аби Україна і її культура не асоціювалися з Чорнобилем або сепаратизмом, варто сприймати й інші країни, відмовляючись від кліше. Зокрема, великий Африканський континент, зовсім різний у кожному зі своїх куточків, у розмаїтті його культур постає таким, де немає місця епідеміям, бідності чи тероризму. Що стосується поезії, то наші сучасники іноді бачать його так:

«адже африка африка африка

це любов розказана словами які ти боїшся вимовити

лише повторюєш імена дивних богів лише пережовуєш

тонке листя їхньої самопожертви

і небеса загораються і ти не ладен це спинити

небеса горять

небеса горять

просто над тобою

небеса горять

весь час

їхні небеса палають»

(с) Дмитро Лазуткін «Африка»

Звичайно, що поети з Конго, Нігерії чи Південноафриканської Республіки бачать його зовсім інакше. Одні з них, як сенегалець Седар Сенгор, творчість якого химерно  поєднала європейський академізм з місцевим фольклором, розповідають про Африку як про континент трьох «Е»: естетики, екзотики та еротики. Інші, як південноафриканець Кріс Манн, митець більш сучасного стилю і манери висловлювання, шукають протилежності традиційному сприйняттю:

« Понад козою пузатою,

 яка з голодухи не гребує колючками

і тікає геть, щойно виходиш з машини;

Понад кущистою тишею, зеленою серед спеки,

 стовбуром із блідими шрамами від сокири

і бурими мінами тугих бруньок;

Понад зачаєним хамелеоном,

 який поволі тягне м’яке своє тіло,

свій стегозаврячий комір уздовж гілляки;

Понад оцими словами, назвами:

 умунгу, соетдорінг, ганьян,

мімоза, акація кару;

Понад оцим бурштином

 крапель липкого нектару,

його пустельним горінням —

чуєш: пісенька бджіл.»

(с) Кріс Манн «Бджоли в колючім кущі» (пер. з англ. Г.Яновської (с))

Щоразу, думаючи про Африку, розумієш, наскільки різним є світ у нашому сприйнятті. У тих відчуттях, яких ми особливо прагнемо, у любові, у вірі в дива. І наскільки різними завдяки цьому сприйняттю виявляємося ми.

Наприклад, зараз, на Великодньому тижні, коли згадуємо тих, чиї душі відлетіли до небес, до нашого українського Вирію. Зв’язок із померлими чомусь виявляється таким важливим для живих, таким болісно відчутним.

Представники народу серер, батьківщиною якого є Західна Африка, переважно Сенегал та Гамбія, вірять, що померлі живуть зовсім поряд із поселеннями своїх родичів. У місцевостях, що називаються «танни», - на соляних просторах, які відкриваються, коли море відступає. Вірячи, легше пережити розлуку. І ясніше чути тимчасовість життя, і те, що сам Перехід – річ нестрашна.

Я дізналася про це, перекладаючи вже згаданого тут Леопольда Седара Сенгора, одного з найцікавіших і найплодовитіших поетів африканського континенту. Натрапивши на слово «танни» в одному з його віршів, потрапила до світу, що досі ховався для мене у нетрях, у затінку, у моєму власному незнанні. Хто знає, які ще несподіванки чекають на перекладача у текстах, що походять із майже незнайомих культур?

На жаль, українці знають зовсім мало про скарби африканського континенту. Про неочікуване їх розмаїття, багатства, які неможливо підвести до єдиного знаменника, підрахувати. І від цього і наша культура, і наш світогляд, лише втрачають.

 У тестах одного тільки Сенгора виявилося стільки артефактів, якими хотілося б поділитися з українською аудиторією! Про що хотілося б розповісти окремо – так це про символ «каїсе-дра», Дерева Балачок, якому присвячено один із заходів у рамках цьогорічного фестивалю «Книжковий Арсенал».

Ви запитаєте мене, навіщо українцям розповідати про якісь неукраїнські дерева, якщо ми маємо практично усе, що може людині подарувати природа? Якщо у нас нема хіба океану! Чого-чого, а дерев ми маємо досхочу. Можливо, тому й бракує одного-єдиного Дерева.

Цим деревом переважно є баобаб, затінок якого може прихистити спекотного дня. Тут громада зустрічається для вирішення суперечок. Тут миряться і обговорюють справи. Тут дітлахи слухають казки і перекази старих і мудрих односельців.  В культурах багатьох африканських народів воно зветься на французький манер - l’arbre à palabres, що перекладається як Дерево Балачок.

В одному зі своїх віршів Леопольд Седар Сенгор призначає зустріч під цим деревом своєму другові. А ми призначаємо зустріч усім, хто хоче почути переклади текстів, що прийшли до нас з африканського континенту, у виконанні сучасних українських поетів. Олена Гусейнова, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Катріна Хаддад, Оксана Куценко, Олеся Мамчич, Галина Ткачук, Олаф Клеменсен прочитають поезії Леопольда Седара Сенгора (Сенегал), Кріса Манна (ПАР), Ремі Раджі (Нігерія), відкриють інші, незнайомі імена поетів із різних африканських країн, перекладені з англійської мови Ганною Яновською та з французької – авторкою цих рядків.

Власне, сама підготовка до таких читань є дуже важливим аспектом знайомства між різними культурами, коли наші митці знаходять певні асоціації чи зв’язки між текстами власними та текстами цілком іншими. Ці зв’язки відрефлексовуються і добре слугують для нового упізнавання власної культури та її можливостей.

Українська художниця Леся Синиченко по-своєму побачила та сприйняла Дерево Балачок, створивши його український «портрет».

Для наповнення свята колоритом африканських земель до участі запрошено музикантів: колектив «Congo Folkloriques» (соліст Дієдонне Нгелека) та барабанщика Махмуда Баха.

Читання відбудуться за підтримки Французького Інституту в Україні та Африканської Ради в Україні. Запрошуємо всіх зацікавлених до Поетичної Сцени Книжкового Арсеналу 26 квітня 2015 року о 16 годині.

Довідкова інформація на сайті V міжнародного фестивалю Книжковий Арсенал: http://artarsenal.in.ua/event150.html