
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Україна без русі
У мене син у війську, бореться і за древлян, і галичан, а мені, старигану, нічого робити, то й тиняюся довкруж Києва. Забрів недавно аж на землі древлянські. До Немирівки, села неподалік Коростеня. Тут, у Немирівці, покоїться могила найпершого русько-київського князя Ігоря.
Чому мене сюди привело? Скажи – мабуть, совість загризла. До Коростеня годин дві їзди. Саме місто з недолугими скульптурами у парку з Ольжиними купальнями – де ж таки видано, щоб виславляти своїх поневолювачів – аж дуже не привернуло увагу мене, а неподалік, верст шість за річкою Уж, привабило село Немирівка. Власне околиця з насипаним курганом. На маківці порослої буйно травою могили чомусь поставлений височенький трираменний хрест (Ігор же не хрещений) і в підніжжі впадає в око сірувато-зернистий пам’ятний знак, що засвідчує: «У рік 945… древляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його… і похований був Ігор і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Древлянах і до сьогодні. Повість минулих літ».
Що не кажи – достовірно невідомо, де б ще збереглося поховання русько-київського князя. Конунґів з роду Рюриковичів було чимало, а могила чи не одна з усіх них зосталась. І не кого-небудь, а таки найпершого…
Читаю з Літопису руського:
«У рік 6453 [945]. Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми – голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря (грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив’язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє) і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні».
Не раз я твердив, що русь (ruotsi, rootsi) – се слово не наше, позначається з давньоскандинавської: «веслярі», що й заграбастали нас з потрухами. Опісля Рюриковичі ще й накинули волелюбному Києву – християнство!
Тяжко побратимам мого сина на фронті… Тільки й чують з напроти окопів:
– За Русь святую, Иисуса Христа…
Українська минувшина, гай-гай, потребує доконечного переосмислення. Доволі носитися з не своїми, чужими князями-загарбниками, мов з писаною торбою. Бо та нижчість, комплекс меншовартості, добряче в’їлася, сидить у печінках нинішніх українців. Потрібно заново переписувати «Історію України-Руси» з незлічимими поправками. Та хто за те візьметься, коли у нас істориків – тьма-тьмуща, а новий Грушевський ще не народився! – ремствую, оскільки не під силу самому. – Патякати у нас кожний другий мастак, а коли прийдеться до діла, засуне свій язик помежи сідниць. Або такого намеле, що не тримається купи.
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025