Жанр: розвага для офісного планктону.

Якщо книжкова серія «Клуб ЛСД (любителів сучасного детективу)» перестала існувати, то мені як шанувальнику і невтомному пропагандисту сучасного детективу буде шкода. Але якщо серія, в якій свого часу вийшла запропонована в цьому огляді книжка, все ж таки перестала існувати, то не через кризу фінансову, а кризу більш суттєву – кризу жанру та, як наслідок, кризу авторів.

Через відсутність в Україні навіть благенького ресурсу, де можна було б знайти хай навіть коротеньку інформацію про когось із сучасних письменників, крім Андруховича і Карпи, я не готовий сказати, чи є в письменника Олександра Маслюкова інші твори, крім роману «Кам`яна риба». Зате я можу припустити, що це – київський автор, бо текст рясніє милими серцю і логічними для українського твору київськими реаліями. До того ж я готовий визнати, що писати Олександр Маслюков таки вміє. З одним уточненням – не детективи.

Правда, якби роман «Кам`яна риба» видали в серії, котра репрезентує звичайну сучасну прозу, так звану белетристику, повз увагу любителів сучасного детективу твір точно б проскочив. А сам письменник навряд чи цього хотів. Бо має, очевидно, певні амбіції як автор творів саме цього жанру. Хоча ці амбіції нічим не підтверджує.

Взяти хоча б анотацію. Вона обіцяє, цитата, «серію жорстоких і загадкових убивств».  Я люблю історії про серійні вбивства. Причому чим більше жорстокості, тим краще. Але в романі, який автор назвав детективним, перший труп знаходять… лише на стор. 119. І якось не виглядає воно жорстоким: «Піджак вокруг д ы рочки блестел под ярким светом галогеновой лампы и сочился темной жидкостью »: – все, ніяких детальних описів розчленованих тіл, вивернутих кишок, розмазаних по стінці мізків – усього того, що відрізняє в детективі просто вбивство від убивства жорстокого. До того ж у цій «серії» тільки два вбивства. А історію з двох серій навіть серіалом сьогодні не називають…

Сам автор у зверненні до читачів сподівається, що читач дочитає книжку до кінця. І не шкодуватиме про те, що витратив на читання небагато часу. Перша половина побажань виконана: я, читач, книжку прочитав. Але друге побажання не справдилося: я читав твір три дні і пошкодував про витрачений час. Хоча в мене не лишається вибору: все одно буду читати твори тих громадян України, котрі впевнені, що пишуть детективи.

Хоча припускаю: в моїй особі Олександр Маслюков має представника не тієї цільової аудиторії, на яку розрахований його роман. І мушу визнати: художньої прози про роботу та звичаї українського офісу і життя його працівників, яких називають «офісним планктоном», в Україні таки нема. Уточнення: «офісним планктоном» як правило називають жінок. А значить, «Кам’яна риба» повинна сподобатися передусім жінкам, котрі в своїх офісах звично почитують Дарію Донцову чи щось подібне.

Бо герой роману Олександра Маслюкова на мужика схожий дуже мало. Особливо – на мужика з детективних романів, який волею долі змушений вести приватне розслідування і шукати вбивцю на свій страх та ризик. Звуть цього героя Вася Птічкін, він – фахівець із швидкого розмитнення вантажів, а для офісу, в якому він трудиться, це дуже важлива здібність. Адже Вася працює в іноземній фірмі, україно-корейській. Це корейців, керівників фірми, вбивають одного за одним.

Правда, почалася історія з того, що хтось потяг усю зарплату з сейфу. І, відповідно, планктони опинилися на бобах, тому Вася як планктон, котрому треба трошки більше за інших, починає проводити ду-у-у-уже мляве розслідування. Правда, розмитненням вантажів він займається більш охоче. А значить, читач має унікальну можливість занурюватися в надзвичайно цікавий та пізнавальний світ Бориспільської митниці. Та дізнатися про розмитнення вантажів усе, що дотепер боявся запитати.

Але обраний автором стиль називається «іронічний детектив». Хоча це ніде не вказано, проте вже з перших абзаців адресат твору стає зрозумілий: нудьгуючі жінки, які воліють не стежити за ходом детективної інтриги і ламати голову, хто кого і за що вбив. У творах подібного жанру так звана детективна лінія зазвичай слабенька, декоративна і повільна. Тому, хто читає подібні історії, лишається перегортати сторінки та перебігати очима текст без жодної зацікавленості. Це відповідає  настрою будь-якого типового офісу і одночасно створює офісний настрій.

Та якщо визнати, що «Кам’яна риба» – не справжній детектив, а швидше «роман звичаїв» чи навіть «виробничий роман», читати стає цікавіше. Хоча б через наповненість тексту різними детальними схемами розмитнення товарів. А також – через пояснення, який символ несе в собі кам’яна риба. Ну, тут уже промовчу: читайте самі.

Оцінка        **

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.