Жанр: авіаційний детектив 

Як на мій невибагливий смак, обсяг нового роману Макса Кідрука міг би вийти вдвічі меншим. Від чого пропонована історія не втратила б зовсім нічого. Бо насправді переповісти її можна кількома реченнями. Схоже, авторський задум не передбачав насичення роману несподіваними сюжетними поворотами. «Жорстоке небо», за визнанням самого письменника в післямові, є даниною його власному захопленню літаками та авіацією.

Через те все, що пов`язано з польотами, авіаційним будівництвом, інженерно-технічною документацією та іншим подібним, не доступним розуму діагностованого гуманітарія, прописано детально, зі знанням справи. Та, як всякий гімн юнацьким мріям, є більше річчю в собі. Заявлена у вступному слові й послідовно втілена мета реалістично описати особливості функціонування бортових систем, формати передачі погодних звітів, вузькопрофесійні діалоги та інше з кожною перегорнутою сторінкою переконує: Кідрук писав виробничий роман, лише формально приправивши його детективною інтригою.

Лютневим вечором 2013 року у паризькому аеропорту після зіткнення зі снігоочисником, котрий не знати, як, опинився на злітній смузі, розбився зроблений в Україні літак. Загинули майже всі пасажири та екіпаж, лишилося четверо. Репутація наших конструкторів під загрозою. І донька конструктора, молода вродлива Діана Столяр, котра чудово знає матчастину, вилітає на місце аварії, аби вивчити причини й написати звіт.

Тут, як у історії про гінця: послали за пляшкою – він одну пляшку й приніс. Тобто, Діана не заплуталася в хибних версіях. Задачка має лише одну відповідь. Кого підозрювали – той і винен. Для встановлення істини Діані варто було детально вивчила документацію, записи «чорної скриньки». Ось так вона знайшла причину катастрофи й виявила злочин. Що не сподобалося віце-президенту компанії-виробника Григорію Авер`янову – могло викрити корупційні зв’язки. Тож для ліквідації свідків, а саме – одного з уцілілих авіаторів та самої Діани, наймають вбивцю-віртуоза на прізвисько Карий. Треба влаштувати ще кілька нещасних випадків, замітаючи сліди.

Але може скластися враження, що Кідрук не жене сюжет, як у попередніх «Боті» чи «Твердині», працюючи на результат, а навмисне не поспішає, купаючись у процесі. Так рок-гітаристи вищого класу на кшталт Кіта Річардза занурюються в музику. Роблячи зі гітарного програшу соло, котре займає ледь не дві третини композиції в живому концерті. Цим доводячи лідерам груп, у яких грають: головне – не текст, який вони накладають на музику, а власне музика, без тексту.

Найперша паралель, яка проводиться вже під час читання «Жорстокого неба» - роман американського майстра трилеру Джеффрі Дівера «Блакитне ніде». Детективна інтрига побудована довкола розкриття серії злочинів маніяка, котрий до всього ще й хакер. Причому геніальний, як усі безумці. Таким чином, дві третини роману займає детальний опис «кухні» комп`ютерників, програмістів та системних адміністраторів, й вони щедро користуються професійною термінологічною лексикою. Навіть назва книги – термін програмістів. А розділи, виявляється, виконані в двійчастому коді, про який читачі трилерів зазвичай зеленого поняття не мають.

Є у Дівера ще кілька творів, котрі можна назвати синтезом трилеру й виробничого роману: «Той, хто зник» (про ілюзіоністів) та «Дванадцята карта» (про медіумів, віртуозів у картах Таро). Якщо ви хочете знати все про серфінг, аж до особливостей матеріалу, який використовують для виготовлення дощок – читайте «Осідлай хвилю» Кема Нанна. А в «Я, снайпер» Стівена Хантера ви дізнаєтесь абсолютно все, що треба знати про кульову стрільбу та особливості конструкції надсучасних оптичних прицілів.

Таким чином, українець Макс Кідрук лише знаходиться в тренді, а не винаходить велосипед, точніше – літак. Це зовсім не виправдовує, наприклад, того, чому початок історії розтягується на перших сто сторінок. Точніше, від старту роману до заявленої в анотації катастрофи літака українського виробництва доведеться разом із ним довго злітати й сідати. Тоді як трагедія, котра штовхає сюжет і мотивує героїв до дій та контрдій, активізуючи антагоністів й протагоністів, за всіма неписаними законами мала б статися не пізніше, ніж на 15-20 сторінці. А життя Діани Столяр опиняється в обіцяній анонсом небезпеці аж… на сторінці 533, коли найманець отримує замовлення на ліквідацію молодої жінки, що забагато знає. 

Також окремі лінії конфліктують із цільовою аудиторією. Викладені вище спостереження в жодному разі не слід сприймати як претензії чи недоліки. Широкий український читач, на якого заточене «Жорстоке небо», все ж таки зрозуміє авіаційну специфіку швидше, аніж розбереться, що таке поетичний слем. Бо Гена Ковпачок, колишній чоловік Діани Столяр – не просто закладає. Він український поет, причому тусовочний і знаменитий. Навіть автору цих рядків попри певну причетність до письменницького середовища важко уявити культового вітчизняного майстра поетичного слова, одруженого з успішною та креативною киянкою. Котра до всього технічно підкована й шарить у форсажах та фюзеляжах так само, як поет – у ямбах із хореями.

Український письменник як герой роману, хоч прозаїк він, хоч навпаки, займає найнижчу сходинку в переліку персонажів, цікавих аудиторії ширшій, ніж він сам та його мама. І героєм детективу, як і роману-катастрофи, він просто бути не може. Тим більше, що  українська літературна тусовка в поетичній масі своїй не читатиме «Жорстоке небо». А отже, ніхто в Гені Ковпачку себе не впізнає. Напиватися й мучитися похміллям із тим самим успіхом може представник іншої професії, якщо поет – професія. Ще краще – взагалі безробітний та невизнаний.

Попри ці невеличкі роздуми зізнання автора в любові до літаків створює в «чайника» дискомфорт лише попервах. Далі, звикнувши до термінологічної лексики, приймаєш правила гри. Й перестаєш сприймати її чимось подібним до кантонського діалекту китайської мови. Тим більше, що «Жорстоке небо» - художня література, достойний зразок актуальної української белетристики. Нарешті слова-паразити, властиві авторам журналу «Перець», поступилися місцем сучасній, грамотній, але - без надмірної філології, українській мові. Нагадую насамкінець: так відповідально й професійно до створення саме жанрового роману нині в нашій країні мало, хто підходить.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:        

*  Жодної надії;        

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;        

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;        

**** Хочеться краще, але загалом поживно;        

***** Так тримати!        

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.       

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.        

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику