Re: цензії

Книга Катерини Бабкіної “Щасливі голі люди” складається з низки оповідань. В описі від видавництва написано, що книга – про курячі серця в Ханої та устричний бар у Нью-Йорку, а також про те, як бути щасливим.

Але це не зовсім те. Книга – про травми, які переживають різні люди.

При прочитанні у мене виникало питання, що це власне за люди, - реальні персонажі, вигадані, а чи фрагменти особистості самої Бабкіної.

Згідно зі словами самої авторки, сказаними в інтерв’ю Громадському радіо, персонажі все ж таки ближче до реальності, аніж до вигадки. За це треба віддати належне, бо герої діляться такими сокровенними почуттями і фантазіями, що читачка справді вірить у те, що оповідь – у прямому сенсі від першої особи.

Книга починається оповіданням про дорослішання хворобливої дівчини-підлітка, яка окривіла, але попри те хоче носити підбори, а їй батько все радить носити кросівки. Зрештою батько сам починає падати на силі і потрапляє до лікарні. Далі не хочеться розповідати, бо сила цього та інших оповідань – у емоціях між героями.

Наступне оповідання – про сліпого діда, який шиє внучці сукні. Виросши, вона знайомиться з Костею, який воював на сході України і втратив зір.

“Добра баба, зла баба” оповідає про стару жінку, яка колись не зайшла провідати недужу подружку.

“Папаша” – про дітей, які вчаться приймати і піклуватися про підібраного десь батьком чоловіка несповна розуму.

В оповіданні “Річард Куряче Серце” згадується Ханой, але курячих сердець у Ханої нема, бо історія – про фотожурналіста, на фото якого живі виглядають як мертві. Він тішиться своєю залюбленістю в смерть, аж поки не стикається з нею в Одесі, під час трагедії з пожежею після сутичок на демонстрації.

“Коробка з ґудзиками” – одне з найсильніших оповідань книги. Дитяча дружба руйнується, коли подружка Анька краде бабусині ґудзики. Через багато років героїні зустрічаються в Нью-Йорку, устриці з вином змінюються пляшкою віскі, і оповідачка дізнається всю шокуючу правду про подальшу долю Аньки.

“Щасливі голі люди” – про подружню пару, де дружина переживає внутрішній конфлікт у своїх стосунках із чоловіком. В оповіданні так само присутня війна на Сході.

Загалом книга має багато тонких і щемливих моментів. Війна присутня в житті персонажів так, як вона присутня в житті реальних людей, без пафосу, з шоком і травмою. Читач справді включається в життя героїв і відчуває їхні емоції, а таке авторам вдається нечасто.

Чого книзі бракує? Так ніби нічого. У кожному окремому оповіданні є свій сюжет і драматургія – воно й не дивно, бо Бабкіна також і драматург. І про її дитячу книгу “Шапочка і Кит” (рецензію читайте окремо) нічого не можна сказати поганого.

Дві книги, які увійшли до цьогорічного Довгого списку Книги року ВВС, написані добре, місцями натхненно. Але часом хочеться якогось вибуху в цьому світі зі щемливих і тонких емоцій – як червоної плями на великому пастельному полотні.