Рецензія члена журі конкурсу Книга року ВВС Ольги Герасим´юк на книгу "Лежень" Юрія Винничука.

Спочатку був мультфільм "Лежень". Продукт української найстарішої анімаційної студії. Це сталося три роки тому, ще до моменту, коли розгорілися баталії навколо потреби створити власний національний продукт - тому не можна знати напевне, чи мала ця дуже симпатична анімація екран. Втім принаймні твердо можна говорити, що вітчизняне виробництво має "загашник", і показувати є що.

І тепер маємо книжку слідом - із відомими вже хоч якійсь дитячій аудиторії чудовими ілюстраціями художниці Валентини Сєрцової, які передають особливий колорит пригоди, старовинні костюми та архітектуру Західної України в стародавні часи. Вже в цьому є хороша історія.

Сама казка - проста, злегка іронічна- має кілька захованих у тій простоті позитивних послань, які казка завжди й підкидає в підсвідомість. Не буду вживати затерте слово "мораль". Саме через талановиту лаконічність і переходить у свідомість найважливіше.

Лежень, лінивий герой-богатир, впродовж короткого сюжету йде на захист князівства від страхів і в розв´язці стає сам володарем князівства й кохання. Йде просто - бере й поборює страхи в простий і випробуваний спосіб: декого задобрює смачними варениками, обіцяючи, що вони будуть вічно досяжні, а найстрашнішого Страха виявляє з допомогою дзеркал - і той постає перед читачем у всій його жалюгідності. Тобто - "як книжка пише", страх і стрес, як правило, "заїдається", а Страх, який названий і показаний на світло, виявляється немічним і гине.

Напевне, заїдати справді краще смачними варениками, а не трощити шкідливі чіпси чи казна-що. А тема - "назви свій страх - і він розтане, як торішний сніг" - останнім часом все частіше повторюється психологами. І, як не маєш змоги звернутися по таку консультацію - а ще й малий, щоби до такого вдатися - читай "Лежня".

Напевне, ці всі думки все ж від дорослого читача - мене, але чому б і не висловити.

Хтось написав, що образ Лежня - інтерпретація російського казкового Іванушки-дурачка. Заперечу. Автор виставив одразу запобіжник на шляху таких домислів - Лежень не лише їсть баняками вареники й тупить. Він - днями лежить, обкладений книжками, й читає. А над ним усі потішаються.

Як воно й ведеться останнім часом - потішаються над такими, що читають. Тому й живуть у страху й темряві, й "німі на панщину ідуть".

Вареники, як відомо, не обговорюються. Але всі хочуть бути ситими й мати з чого їх зліпити - тобто прагнуть добробуту.

Відомо, добробут дуже визначає й мислення, адже голодний - злий переважно й такий, якого можна вести й завести на манівці. А от обсміяний більшістю начитаний саме й здатен піти й захистити народ од ворога, як про це й свідчить наша теперішня кривава історія, яку ми переживаємо.

Я припиню шукати підтексти - а лише порекомендую давати дітям до рук цю гарно ілюстровану книжку, шукати можливості годувати їх при тому якісною стравою й підтримувати в дітлахах розуміння того, що страх гине, коли на нього направити дзеркало, роздивитися й поставити собі на службу.

Як казав мені один мудрий дослідник страхів - боягузи бувають дуже корисні, корисніші за героїв із криці - бо чутливі до небезпеки й шукають шляхів її уникнути краще, й вигадливіше, ніж ті, що не мають емоцій, йдуть напролом і можуть тому зламатися або потрощити все навколо, не розбираючись. А ще …

Дякуючи Винничукові, діти мають свого власного, дотепного й земного героя.