"Parasol" – це соціальний арт-проект про "межові стани". У центрі книжки проблематика паліативної допомоги (підходу, що дозволяє полегшити життя важкохворих пацієнтів та їхньої родини - ред. Gazeta.ua./a>) в Україні. Це чотирнадцять текстів відомих українських письменників та публіцистів: О. Бойченка, А. Леухіної, Г. Крук, М. Кіяновської, Ю. Яреми, С. Жадана. О. Короташа та П. Коробчука.

Назва книги обґрунтовується просто – парасолька є усесвітнім символом паліативної допомоги. Кожен учасник проекту визначає для себе сам, що є його парасолькою, тобто засобом захисту та підтримки.

Громадська діячка Анастасія Леухіна у своєму тексті "О смерти без суеты: история моей бабушки или почему паллиативный уход на дому лучше любой больницы" розказує одну з найкращих історій цієї книжки. "Мы прожили с умирающей бабушкой дома три месяца, мы били рядом, когда она умерала", – пише авторка. – "Меня задевает то, что мы тратим невероятные суммы на свадьбы и памятники на кладбищах, на празднования дней рождений и религиозно-государственных праздников, но не готовы инвестировать ни копейки в достойные условия для умирающих людей".

Зачіпає за живе історія боротьби з туберкульозом публіциста та письменника Павла Коробчука. "Дівчина, яка пішла від мене до іншого хлопця, народила від нього двох дітей, вони давно одружені. Я її не бачив десять років, а нещодавно ми перетнулися на концерті знайомого гурту. Вона продавала прикраси ручної роботи, казала, що я гарно виглядаю. Авжеж, гарно, подумав я. Вона не бачила, як я плакав кілька днів під деревом на Лісовій, коли я її чекав кілька днів поспіль. Вона не бачила мої синці після того, як мене побив її хлопець. Вона не знала, як це, коли в тебе туберкульоз. Вона не бачила, як я щоранку ковтав жмені таблеток".

Кожна з авторів соціального арт-проекту "Parasol" ділиться з читачами своїм досвідом, як сприймати події у нашому житті по-філософськи. І хоч тема, розкрита в книзі не є оптимістичною за своєю природою, але найкраще, що залишається після прочитання – це усвідомлення, що не варто боятися свого тіла, своїх почуттів і переживань. А смерть є таким же важливим складником нашого життя, як і народження, одруження та народження дітей.

Подібна література є доволі затребуваною у суспільстві, оскільки дає відповіді на питання, які рідко хто із здорових і життєрадісних людей ставить перед собою – як знайти у собі сили з гідністю пройти останні дні і години власного життя або життя близьких.

Один із яскравих прикладів паліативної літератури – книжка "Будь дивом" Реґіни Бретт, двічі фіналістки Пулітцерівської премії. Журналістка пише, що їй довелося миритися з власним онкозахворюванням, навчитися жити просто і мудро. Вона не відчуває дискомфорту через ті зміни, яких їй довелося зазнати після ампутації молочних залоз.

Автор післямови до книги "Parasol" літературознавець Дмитро Дроздовський зазначає, що протягом останніх двох років йому доводилося зблизька бачити, як письменниця Світлана Костюк виборювала в онкохвороби кожний день життя. Світлана розуміла, – зазначає він, – що кінець близько, усвідомлювала, що подолати хворобу не вийде. Проте змогла відкрити для себе надзвичайно важливе правило щасливої людини: жити кожним днем, проживати його так, ніби цей день останній.

Володимир Грисюк