«Насамперед, Іван Федосієвич закарбувався мені в пам’ять рідкісним (у наш спрагматизований, змеркантилізований час) талантом людяності. Це була та шляхетність, аристократизм, що притаманні людям глибинним за своєю внутрішньою організацією», – поділилася спогадами поетеса, заслужена вчителька України Олеся Ковальчук. За її словами, саме людяність є джерелом інших чеснот видатного українця: «Яким же по-українськи людяним потрібно бути, щоб весь час шукати тих героїв, які надихають сучасників на віру в себе, на віру в Україну».

«ЗА ЙОГО РОМАНАМИ МОЖНА ЗАХИЩАТИ ДИСЕРТАЦІЇ»

Справді, Іван Корсак – одна з недооцінених постатей у сучасній українській літературі. Людина неймовірного таланту, яка своїми творами занурювала читачів у різні періоди нашої історії. Кожен його роман не просто цікава ідея і захопливий сюжет, це наполеглива й виснажлива підготовча робота. «Таке відчуття, ніби цілі науково-дослідні інститути готували для автора досьє», – зазначив український прозаїк, публіцист, громадський діяч Михайло Слабошпицький.

Напевно, уся річ у невичерпній тязі до пізнання Івана Корсака, що допомогла йому віднаходити перлини з моря української історії. «Не можу забути, яка радість струмила з його очей, коли говорив про відкриття того вражаючого фактажу про силу українського духу. Він тоді перебував у полоні патріотично-мисливського азарту», – розповіла Олеся Ковальчук.+

Майстерність Івана Корсака посилювалася його надзвичайною працелюбністю. За словами сина, Віктора Корсака, написавши один роман, батько завершував, корегував другий і паралельно писав третій. А в розмові з режисером Михайлом Ткачуком автор зізнався, що має одразу 8 ідей для нових книжок на найближчі роки.

«Це була шалена самопосвята. Він знав, на що він ішов. Дуже легко писати так: "Він виглянув у вікно. Там сходило сонце. Він подумав, одягся, пішов, зустрівся з друзями". Таких текстів можна вагони написати. Інша річ, коли майже кожна подробиця повинна мати історичну відповідність і точність, як це було в Івана Корсака. За його романами можна захищати дисертації», – так схарактеризував працю письменника Михайло Слабошпицький.

Мова Івана Корсака не тільки історично точна, а й добірна. Актор Олексій Богданович, який разом із Наталією Коломієць озвучували кілька творів Івана Корсака на радіо, зізнався: «За нашим буремним життям, поспіхами, тотальним невстиганням ми іноді не дуже готуємося до того, що ми будемо читати перед мікрофоном. А от щодо цього автора, то не готуватися до нього неможливо. Тому що мова настільки поетична, складна для читання, що, не підготувавшись, так просто це не прочитаєш».

УКРАЇНСЬКІ АРИСТОКРАТИ

У фокусі уваги письменника – видатні українці та їхній внесок в українську та світову історію. Віктор Корсак пригадує, що батько часто повторював: уся проблема України в тому, що в нас немає не просто інтелігенції, а аристократії; а коли вона відновиться, тоді все стане на свої місця. Через це письменник і наближав цей момент, реабілітуючи українську аристократію у своїх творах.

Саме завдяки Івану Корсаку читачі змогли дізнатися про таких ключових постатей української історії, як: український король Юрій ІІ, Григорій Орлик, на честь якого названо французький аеропорт «Орлі», Михайло Скибицький, що першим розробив креслення Панамського каналу та багатьох інших. «В українській ситуації, коли ми відлучені, відчужені від своєї історії, історичні твори мають колосальне значення. Народ вивчає свою національну історію не з серйозних монографій. Він дізнається її з науково-популярних, біографічних, історичних романів», – стверджує Михайло Слабошпицький.

Тема української еліти хвилювала письменника, вочевидь, ще й тому, що він сам був аристократом по духу, який не шкодував для українського народу ні сил, ні грошей. Сергій Козак пригадує, що за його редакторства у «Літературній Україні», Іван Корсак неодноразово надавав допомогу. Для прикладу, письменник передплачував 100 або й 300 примірників видання для шкільних бібліотек на Волині. Нині меценатську справу батька продовжує його син. Зокрема, було засновано літературну премії ім. Івана Корсака за найкращий історичний роман. Тож молоді таланти і досі відчуватимуть його підтримку.

Тепер вже з’явилася ініціатива, щоб підтримати й Івана Корсака. Насамперед, це стосується можливості здобуття ним Шевченківської премії. Про це неодноразово згадували на вечорі пам’яті. Існує правило, що цієї нагороди може бути удостоєний лише живий видатний діяч (за прикладом Нобелівської премії). Хоча формально, на що вказує Віктор Корсак, у документах написано лише, що заява на премію має бути принесена особисто, – і ця умова виконана. Михайло Слабошпицький навіть знайшов прецедент в історії – вручення Нобелівської премії з літератури Еріку Карлфельдту посмертно. Тож, сподіваємося, що нагорода знайде свого достойного лауреата.+

Ще один важливий крок, який запропонував Микола Жулинський, – видання творів письменника в окремій серії на зразок «Історична бібліотека Івана Корсака», щоб потім вона могла потрапити у бібліотеки усієї країни. Бо як сказав письменник і перекладач Сергій Грабар: «Еліта є. Ми просто не завжди її знаємо». Настав час виправити цю ситуацію.

Марія ЧАДЮК