Карантин уже майже всі встигли назвати часом для справ, на які вічно не знаходиться часу, зокрема і для читання книг. Сьогодні Всесвітній день казки — і, здається, прийшов час поговорити про те, чому варто не просто читати, а і читати в тому числі дитячі книги (ні, казки не дорівнюють дитячим книгам; і ні, казки теж не лише для дітей, але про це — трохи тут). Так, навіть якщо ви вже давно не дитина. Так, навіть якщо вам не треба читати вголос доньці/ сину/ племінниці/ молодшому брату. Уявіть собі — дитячі книги можна читати і дорослим. А часом навіть треба.

Йдеться не про те, щоби читати лише дитячі книги. Ні, зовсім ні. Суть радше у тому, щоби не відмовлятися від них, як від чогось рудиментарного, більше непотрібного. Як відмовляються від одягу, з якого виросли. Читання — річ експансивна. Із віком ми радше розширюємо свої літературні горизонти, своє коло читання, коли можемо більше сенсів увібрати у себе, а не піднімаємося сходами вгору, залишаючи певні етапи позаду і ніколи до них не повертаючись. (Точніше, звісно, багато людей користуються саме другим сценарієм — саме тому я пишу про це — і, я вважаю, від того багато втрачають). Дитина не осягне кожного дорослого твору, але це не означає, що дитяча література стає непотрібною дорослому. Навіть навпаки. Хороша дитяча книга буде цікавою у будь-якому віці. Смисли, закладені у ній, відгукнуться як дітям, так і дорослим. Якщо не вірите мені на слово, візьміть до рук хоча би і “Вінні Пуха” Алана Мілна. У дитинстві це була просто історія про смішне ведмежа. Коли дорослішаєш, вона стає глибшою; вона про дорослішання, про меланхолію, про сум, про десятки інших речей, про які у дитинстві просто не замислювався. Зрештою, кожен знайде у ній щось своє.

То нащо читати дитячі книжки нам, дорослим? Ось декілька причин: 

1. Ескапізм. Хто не прагне іноді втекти в інший світ, з головою зануритися у вигадану (а, може, і не вигадану) історію, прожити інше життя? Особливо актуально це зараз — у час кризи, тривоги, невпинного гортання новинної стрічки, яка ніколи не підводить із тим, щоби додати вашій тривожності (яка вже і так працює на повну) додаткового пального. Від такого світу треба час від часу шукати порятунку, вимикатися з нього, ненадовго випадати — і це одна з тих функцій, які може виконувати література. Читання книги — це ескапізм у чистому вигляді, і зараз він нам зовсім не завадить. А дитяча література — напевне, найбільш ескапічна. Згадайте, як зачитувалися книгами у дитинстві. Як буквально поринали у них. Як із захопленням потрапили до Гоґвортсу разом із Гаррі Поттером, як давали прочухана злодюжкам-дорослим з Пеппі Довгоюпанчохою, як уперше заходили до магічної шафи із входом у Нарнію разом з Люсі. У дорослому житті не часто знову так занурюєшся у книгу – живеш у ній. Та спробуйте повернутися в один із тих, дитячих, своїх світів, або відкрити новий зараз — і, впевнена, ви згадаєте це відчуття.

2. Надія і цінності. Читання дорослої літератури не завжди приводить нас до світу кращого, ніж той, від якого ми прагнемо врятуватися на кілька годин, тоді як дитяча література завжди сповнена особливої надії. Наявність світла в кінці тунелю — це те, що робить дитячу книгу потрібною всім нам, вона нагадує нам, що у житті це світло є, нагадує про важливі речі, наново викристалізовує їх. Якщо для дітей дитяча книга встановлює такі вогники-орієнтири у житті, то дорослим вона повертає фокус на них. А погодьтеся, життя у метушливому світі, повному проблем і негараздів, часто цей фокус розмиває. Дитяча книга повертає віру у краще, віру у людей. Гадаю, нікому час від часу не завадить нагадування про те, що світ не такий уже і паскудний, а тим паче, коли люди у ньому пам’ятають про те, що дійсно є вартісним.

3. Захват. Такий, що аж подих перехоплює! Коли злітаєш вниз у скаженому візку під чарівним банком Ґрінґоттс, коли несешся крізь арктичну білизну на спині броньованого ведмедя, Дорослим часто чомусь важко визнати за книжкою розважальну функцію. Часто ми читаємо заради самовдосконалення, щоби чогось навчитися, щоби дізнатися про щось нове, щоби… Ми ніби шукаємо виправдань, нащо витрачати час на читання. Ніби геть забули про те, що це можна робити просто для задоволення. Для переживання емоцій. Заради історії. Ніщо не занурить вас до історії краще, ніж дитяча книга, створена саме для цього. Щоби у першу чергу захопити. Не відмовляйте собі у цьому задоволенні. 

4. Комфорт. Чули про comfort food? Це така їжа, яку їси, коли хочеш відчути себе краще. Як дідусевий борщ або мамина шарлотка, або (що вже гріха таїти) доставка з Мака. Так от, дитяча книга – це comfort reading. Коли мені погано, я знаю, що з книг мене навряд чи врятують “Улліс” Джойса або “Маленьке життя” Янаґіхари (останнє — так точно!). Але я впевнена, що з діри мене витягнуть пригоди Еміля з Льонеберги або день з життя сімейства мумі-тролів. Знайте, що напевне, і вас теж

5. Повернення у дитинство. Бодай на трохи. Книжка може стати вам за машину часу і перенести туди, де ви ще не знали, що таке світова фінансова криза і пандемія, а просто чекали четвертої  вечора, щоби подивитися “Злюк-бобрів” по Новому, а вранці у суботу залізти до ліжка батьків і звідти дивитися “Качині історії”, поки на кухні (самі собою, мабуть!) готуються млинці на сніданок. Відкрийте свою улюблену дитячу книгу зараз — і відчуєте, ніби повертаєтеся у дитинство. Уже краще, еге ж? 

Так, не всім пощастило зі щасливим безтурботним дитинством, це правда. Не всім би хотілося у нього повертатися. І якщо це ваша історія, то саме час її змінити. Зробіть собі таке дитинство самі — зараз! Увімкніть собі ті “Качині історії” у суботу вранці, замовте тих млинців, загорніться до теплої ковдри. А потім візьміть книжку Астрід Ліндґрен і дозвольте своїй внутрішній дитині нарешті видохнути: ви не забули про неї. Вона не сама.

А це — мій особистий маст (він міг би бути набагато довшим, але коли вже обмежуєш себе цифрою 10, то треба того якось дотримуватися) для тих, хто хоче знову зазирнути у дитячу книгу (тут ви знайдете як книги для дітей, так і янґ-едалт — не позначаю їх окремо спеціально, щоби ви не крутили носом  ):

1. “Вінні Пух”, Алан Мілн — бо я знаю, ви теж скучили за тим ведмежам! А ще ви точно знайдете там багато нового для себе.
2. “Ми на острові Салькрока”, Астрід Ліндґрен — не можу пригадати більш затишної і спокійної книги, яка при тому повна простих пригод. Повірте, ця книга у сто разів краща, ніж те, як я зараз її прокоментувала!
3. “Вафельне серце” і “Воротар і море”, Марія Парр – від цих книг увесь наповнюєшся якимось теплом і світлом зсередини, а ще дуже-дуже хочеш пожити серед природи і фйордів! А ще Марія Парр — одна з кращих, як на мене, авторок сучасної скандинавської дитячої книги. 
4. “Пригоди мумі-тролів”, Туве Янссон – та ви і самі все тут розумієте. 
5. “Мій дідусь був черешнею”, Анжела Нанетті — щемка історія, дуже красива і сповнена надії. 
6. “Локвуд і Ко”, Джонатан Страуд — шкода, що цієї серії ще не було в природі, коли я була підлітком. Тоді вона би, мабуть, захопила мене ще більше! (Хоча куди вже більше — кожну книгу я ковтала за ніч, не в змозі зупинитися навіть щоби поспати. Тож обережно з ними). 
7. “Пригоди Калле-сищика”, Астрід Ліндґрен — і знову Астрід, але воно того варте, я знаю, про що говорю! Якщо ці історії не потрапили вам до рук у дитинстві, ви про це, швидше за все, пошкодуєте, але і зараз вони захоплять не менше!
8. “Диво”, Р. Дж. Паласіо — дуже добра і чесна історія про людяність — повертає віру у людство, коли її не вистачає (перевірено!).
9. “Темні матерії”, Філіп Пуллман — трилогія, де є деймони, Північ, відьми, дирижаблі, броньовані ведмеді, рятування світів і такі смисли, що, як перечитати її у дорослому віці, ледь не відчуваєш просвітлення. Я все сказала.
10. “Елеанор і Парк”, Рейнбоу Ровелл — перше кохання як воно є, ви точно згадаєте своє, ледь не заново все це проживши (тож майте це на увазі, беручи цю книжку до рук!)

Марія Смагіна