Про це видання варто говорити як про книжку, цілісний артефакт. Адже тексти, зібрані у ній, досить різнопланові, і «спільним знаменником» для них слугує лише особа автора  - поета, дисидента, винознавця, радіоведучого Ігоря Померанцева.

Утім, такий об’єднавчий принцип не призводить до еклектичності збірки. Певно, тому, що особистість ця – цілісна, роки вирізьбили її чисто, так, що складові добре припасовані одна до одної, а зовні не випирає нічого випадкового. Такою виглядає й збірка, разом зі всіма текстовими й позатекстовими елементами – численними світлинами, передмовою Юрія Андруховича й післямовою укладача й перекладача значної частини текстів Діани Клочко.

Тож спочатку про структуру книжки. Вона складається зі збірки поезій «КҐБ та інші вірші» й розділу «Есеї різних років», серед яких лекція, прочитана в Лондонській школі слов’янознавства «Фантастичне у ранній прозі Гоголя» та виступ у празькій філії Гете-інституту «Прага очима російського поета з Чернівців». Вірші теж мають дві частини – поезії 70-х років, перекладені Діаною Клочко, та написані 2008 р. у перекладі Івана Андрусяка. Вони змішані й розрізнити їх можна за шрифтом. Поетичний розділ доповнено фотографіями, частково заранжованими в колажі, зрідка підписаними. Отаку кількарівневу головоломку бачимо одразу, при побіжному перегляді видання.

Читачі, певно, теж розділяться щонайменше на два табори. Елементами ребусу під назвою «Радянська епоха» звучатимуть вірші з «КҐБ…» для молодших читачів. «Погані книжки», «четверті копії», прослуховування, допити, табори… Для тих же, кому не треба пояснювати, хто це Марк, якому «підпалили двері», Гелій, із яким «прокололись» – «в ізоляторі не лікували… доки не вмер», Євген, що не прийшов на похорон власної матері, оскільки «у нього була відмазка: перебував на ту пору в Мордовії», ці образки будуть частинами добре знайомої картини, за якими легко вгадується ціле. Які, втім, не просто нагадують про відоме. Талановитий і досвідчений радіожурналіст, Ігор Помаренцев уміє знайти сюжет і, найголовніше, бездоганно підібрати інтонацію, за якої нехитрий епізод розкриється повністю, а в експозицію не потрапить ні грана пафосу. Таким чином, з одного боку, картинка набуває значення самодостатнього мистецького об’єкту, а з іншого - упізнавана ситуація насвітлюється під несподіваним кутом.

Юрій Андрухович у передмові говорить про необхідність присутності в сучасному літературному контексті Померанцева через його компліментарність щодо української культури. Діана Клочко зауважує важливість вироблення культурної практики перекладу з російської на українську й зазначає, що традиція перекладів поезії Померанцева, розпочата Іваном Світличним, добре для цього надається. Додам ще один аргумент на користь видання цієї збірки: це дуже вчасна книжка. Тут і зараз нам аж ніяк не зашкодить нагадування про те, що таке диктатура. Ігор Померанцев розповідає про це дуже спокійно, без бризкання слиною, кривавих деталей. У нього знаряддя тортур – мокрі плавки, покарання – час, що зістарився й оглух, адже «за сім літ – сім побачень. Любовних?», а питання стоїть: «Змовчати чи все ж ризикнути?» Саме в такому негероїчному, непатетичному викладі випрозорюється те, що не втратило актуальності подосі: Система має безвідмовні знаряддя – байдужість і приниження. Яким можна опиратись не лише демонстраціями. Чим саме – приклади подано в другій, есеїстичній частині книжки.

У ній – любов до Чернівців, радіо й вина, поетика вітрів і риби (перша – за Л. З. Прохом, укладачем «Словника вітрів», друга – за Архестратом), роздуми щодо співіснування в межах одного міста вулиць Гонти й Шолом-Алейхема та положення росіянина-як-нацмена. Просте життя інтелектуала, відкритого до світової культури. Коли людина  більша за нав’язуваний шаблон - їй  є що втрачати, й вона автоматично  стає небезпечною. З якого боку не поглянь: якщо поезія стає необхідністю – важко миритись із закриттям книгарень; коли є друзі-євреї – неможливо заплющити очі на толерування державою антисемітських проявів; коли «мова – це також новина» – розумієш абсурдність заяв про «некомерційність» видань  українською.

Тут не менше, ніж у поезіях, важить не те, про що, а те, як сказано. Наскільки важко було відтворити неповторну інтонацію Померанцева – точну, довірливу без панібратства, компетентну без снобізму, – стримано звіряється Діана Клочко в післямові. Але впорались із цим завданням і вона, й Іван Андрусяк блискуче. Це випадок, коли при досягненні компромісу поступатися не довелось ані чистотою мови, ані точністю передачі оригінала.

Сумніви лишає тільки дещо завищена герметичність видання: більшість фото подано без підписів, до персоналій, які зустрічаються у віршах, не дано пояснень – попри історичну важливість цих осіб. Можливо, така подібність до родинної хроніки має гріти посвячених. А щодо решти – лишається сподіватися, що вони скористаються інтернетом або бібліотекою, щоб розшифрувати для себе ребуси цієї книжки, зокрема, кросворд зі сторінки 68:
«Повзучий кущ». Чотири букви по вертикалі
(плющ)
«Місто в Костромской області»
П’ять букв по вертикалі.
(Галич)
«Совсєм»  П’ять букв по горизонталі.
(Вовсі)
і зрозуміти, чому над ним «Реготали до сліз».

Олена Шарговська