Дні стали не так короткими, як тривожними. Бувають такі часи, коли час просто зникає, його перестають відчувати, натомість лишається загальна атмосфера – атмосфера напруги, атмосфера злості, відчуття того, що довкола тебе відбуваються події, невід´ємною частиною яких ти є. Хоча збоку може здатись, що немає жодної можливості бодай на щось уплинути, що події розвиваються за якоюсь своєю темною незбагненною логікою, що тебе в цьому вирі позбавили права сили й права голосу.

В такі дні часто випробовується віра. Вона не те, що зникає – скоріше, втрачає свою прозорість і чіткість. Так буває завжди, коли сам собі ставиш багато питань. Так буває кожного разу, коли сотні питань чуєш звідусюди. Так буває з кожним, хто намагається не просто сприймати сказане кимось як даність, але обов´язково співставляє чужу правду з власними переконаннями. Одним словом, сумніваються лише люди, які в щось по-справжньому вірять. Оскільки сумнів є ознакою не так слабкості, як відкритості: ти відкритий цьому світові, ти намагаєшся його до кінця зрозуміти, ти готовий ділитися своїм знанням із іншими, тому будь готовий до того, що твою віру будуть випробовувати на міцність, що твої переконання будуть піддавати сумнівам, що твою відкритість спробують використати проти тебе.

І тоді дуже важливо нагадати собі самому деякі прості речі. Пригадати, що саме заслуговує на твою віру й що саме не можна піддавати сумніву.

Не можна піддавати сумніву неможливість сприймати зло. Не можна переглядати своє до нього ставлення. Не треба шукати йому виправдань і пояснень. Зло чудово дає собі раду й без твого співчуття та спроб із ним внутрішньо примиритись. Жодних ілюзій щодо нього, жодних варіантів. Воно ніколи не змінить своєї природи, ніколи не сприйме твоїх аргументів. Воно є самим собою, то й сприймати його потрібно таким, яким воно є. Без жодних сумнівів чи рефлексування.

Не можна піддавати сумніву речі, яких ти тримався ціле життя, на які ти орієнтувався, які відстоював. Навіть якщо в певний момент вони видаються тобі надто утопічними чи безнадійними. Попри всю утопічність чи тимчасову недосяжність не можна сумніватися в таких речах як свобода чи справедливість. Не можна сумніватися в людях, які тебе завжди підтримували, яких ти вважав своїми друзями. Недовіра до близьких тобі людей послаблює вас, робить особливо вразливими. Що натомість потребує віри?

Віри потребують принципи, що традиційно вважаються ідеалістичними. Принципи взаємопідтримки, принципи солідарності, принципи відданості й непродажності. Віра в те, що не всіх можна купити й не все можна продати – особливо важлива. Так само важливою є віра в те, що будь-який страх можна перебороти, пересилити, переступити через нього. Важливою є віра в те, що будь-яка чорна смуга рано чи пізно завершиться. Особливо це важливо в момент, коли жодних видимих передумов для покращення ситуації не видно, коли ранкові новини змінюються лише в гірший бік. Потрібно вірити людям, котрі свої слова підкріплюють дією, котрі не відмовляються від своїх переконань, попри тиск, страх і погрози. Потрібно вірити в те, що за найгіршої ситуації може знайтися несподіваний варіант вирішення проблеми, що здавалась безнадійною. Звісно, якщо дуже хотіти цей варіант знайти. Потрібно вірити в речі, які потребують віри. Щоби потім не втратити все. Щоби потім не починати все спочатку.